МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА "Деякі особливості народної виконавської манери у роботі над українськими народними піснями та методика ігрової діяльності в їх опануванні на уроках музики в загальноосвітній школі"
методическая разработка по музыке

Деякі особливості народної виконавської манери у роботі над українськими народними піснями та методика ігрової діяльності в їх опануванні на уроках музики в загальноосвітній школі

Тетяна Хохлова,

вчитель музики СЗШ І-ІІ ст.№ 25, м.Стаханов

Традиції народного співу в Україні – це традиції «гуртового» співу a cappella, глибоко пов’язані з національними традиціями сімейного і взагалі побутового музикування. Майже всі жанри українських народних пісень, що побутують (ліричні, козацькі, чумацькі,  історичні та ін.), є жанрами багатоголосними, які виконуються гуртами співаків. Але ці традиції склалися завдяки невичерпної майстерності сольних виконавців, які в свою чергу і формували «гуртовий» спів.

На уроках музики учням найперше пропонується опанувати народні пісні календарно-обрядового циклу, колискові пісні, романси, думи, тощо. Вчитель спочатку розкриває сутність, змістовність, характер, особливості виконання (автентичність) музичного матеріалу. Солісти переймають даний локальний пісенний стиль, бо він притаманний їм у ментальній свідомості українця.

На допомогу вчителю стають специфічні види діяльності учнів під час уроку та його увага до специфічних  психологічних особливостей учнів.

Специфічні види діяльності на уроці. Відмінності уроку музики специфічно впливають і на загальні моменти, і на проведення його окремих елементів. Так, жоден шкільний урок не має стільки видів діяльності(форм роботи): хоровий спів,слухання музики, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах, музична творчість, теоретичне вивчення музики, кожен з яких потребує певної методики його освоєння. Завдяки даному різноманіттю і тематичній побудові багатьох сучасних програм з музики досягається цілісність уроку, де різні твори й види діяльності є гранями музики як єдиного цілого.

Особливістю музичних видів діяльності є, переважно, колективна форма роботи: слухають і виконують музику всі діти одночасно. Наприклад, під час хорового співу клас ніби утворює єдиний інструмент.

Специфічні психологічні особливості учнів. Музику називають дзеркалом душі людської, а саме народну пісню і звуть душею українського народу. Музика – мистецтво прямого і сильного емоційного впливу, тому що в ній людські почуття стають предметними.

Музика емоційна за своєю сутністю, за своїм безпосереднім змістом. Завдяки цій особливості вона стає, за висловом Б.Теплова, «емоційним пізнанням» і дає незрівняні можливості для розвитку емоційної сфери людини, особливо в дитинстві – найбільше сприятливому віці.

Говорячи про гармонічний розвиток особистості, Л.Виготський у якості найважливішої його умови називав єдність формування емоційної та інтелектуальної сфер психіки дитини, єдність афекту й інтелекту. Музичне виховання – унікальний засіб формування цієї єдності, оскільки воно має величезний вплив не тільки на емоційний, але й на пізнавальний розвиток дитини. Останнє пов’язане з тим, що музика несе в собі не тільки емоції, але й величезний світ ідей, думок,образів. Однак цей зміст стає надбанням дитини тільки за умов спеціальної організації його засвоєння, формування «музичного вуха» у процесі художніх музичних занять.

Вплив уроків музики, а особливо виконання народних пісень, на розвиток пізнавальної сфери школярів дуже великий. Він пояснюється специфікою мистецтва як форми відображення дійсності. Мистецтво поєднує в собі властивості науково-теоретичного мислення й образного бачення світу. В музиці особливості сприйняття яскраво проявляються завдяки високому ступеню абстрактності музичних художніх образів. При цьому план виникаючих асоціацій посідає центральне значення. Л.Виготський писав, що музичний твір викликає у людини цілий складний світ переживань і почуттів. Це розширення і поглиблення почуттів, їх творча перебудова і складає психологічну основу мистецтва музики. Творчий характер носить не тільки створення і виконання музики, але і її сприйняття. Усі основні види музичної діяльності щодо психологічного механізму зв’язані з уявою, індивідуальною переробкою наявного в суб’єкта життєвого і музичного досвіду.

«Мистецтво глибоко захоплює усілякі сторони психіки людини – не тільки уяву і почуття, але і думку, і волю. Звідси його величезне значення у розвитку свідомості і самосвідомості, у вихованні морального почуття і формуванні світогляду. Тому-то художнє виховання на звичаєвих народних пісенних традиціях і є одним із могутніх засобів, що сприяють всебічному і гармонійному розвитку творчої особистості» - Б.Теплов.

З раннього дитинства, проживаючи у цьому співочому середовищі учні всотують його особливості, переймаючи від майстрів манеру виконання. Фактура пісень сприяє цікавому навчанню, різний рівень їхньої складності підводить учнів до сприйняття та засвоєння кожного народно-пісенного жанру. З перших років навчання мобілізуються майже усі слухові, ритмічні, тембральні, фразувальні здібності. Одна з основних особливостей народного співу полягає в тому, що інтонування в співі невіддільне від інтонування в мові. Манера співу і фонетика мови органічно пов’язані як елементи народної музичної мови. У співі народні співаки користуються розмовним станом усього голосового апарату, добре натренерованому у цій м’язовій координаціі процесом повсякденного мовлення. Народний спів за станом при ньому голосового апарату можна назвати природно-розмовним. Саме тому, що голосовий апарат працює у звичній мовній манері, учень-співак в октавному діапазоні має абсолютно чисту звуковисотну інтонацію.

Якщо розглядати хоровий спів, як структурний компонент уроку, то він включає в себе слідуючі позиції:

• Розспівування,
• Робота з вокально-хоровою вправою,
• Розучування пісні,
• Виконання пісні,
• Робота над піснею (поспівкою, вокалізом).

Для розспівування можна скористатися найрізноманітнішими вправами: настроювання, спеціальні вправи на розвиток вокально-хорових навичок, у тому числі і багатоголосного співу, вправи на основі мелодії народних пісень, вправи для сольфеджування, фонопедичні вправи.У своїй роботі вчитель використовує вправи-настроювання.У вправах визначаються завдання для учнів, виконання яких допоможе їм увійти в сферу тональності, запам’ятати тоніку, стійкі ступені та тримати їх у пам’яті.В основі вправи – виконання стійких ступенів та звуків, що показують взаємовідношення тоніки з домінантою, розв’язання

учителем знань педагогіки, психології та методики викладання навчальної дисципліни, в чому й полягають його загальні особливості. Вчитель музики – це людина творча, музична, духовна, зацікавлена, мрійлива та фантазійна, в загалі – талановита. Бо йому треба привести у прекрасний світ музичного мистецтва кожного маленького слухача чи виконавця, а ще й зростити його як свідомого і гордого носія неперевершеного спадку народної творчості – української народної пісні.  І тому серед своїх доробок маю матеріали під назвою «Навчаю особистим прикладом». Вважаю, що наше сьогодення зумовило появу багатьох проблем у методиц викладання музики в загальноосвітній школі.Але ж ввсе починається уроком і все закінчується ним. Розв’язуючи деякі питання удосконалення сучасного уроку раціональним шляхом музичного виховання школярів. Тим більш враховуючи при цьому специфіку формату самої школи.

Ми – творці уроку, майстри, і тому ці практичні матеріали стануть на допомогу тим, хто хоче вдосконалювати свою педагогічну майстерність і творчість. Сподіваюся, що тут знайдете для себе корисну інформацію, яка допоможе вирішувати безкінечні питання сенсу, змісту, задоволення від уроку музики.

нестійких ступенів у стійкі. У настроюванні відтворюються найбільш характерні особливості ладу, що є у конкретній пісні для разучування. Проведення настроювання повинно бути з зпоступовим ускладненням вимог: виконання тризвуку, виконання тоніки, тризвуку, вводних ступенів, розв’язання стійких ступенів у нестійкі, одна група учнів співає останню фразу мелодії пісні, гармонічну каденцію – друга група знаходить тоніку і співає настроювання, одна група дає перший звук мелодії пісні, називає ступінь – друга поступенево доводить її до тоніки та співає настроювання.

Після закріплення навичок фіксації в пам’яті тональності, процес настроювання може бути скорочений, поступово доведений до відтворення одного звука.Для вироблення чистоти інтонації настроювання проводимо a-capella.

Працюючи над чистотою інтонації, не забуваємо й  про розвиток вокально-хорових навичок учнів: дихання, унісону, артикуляції, звукоутворення, дикції, ансамблевих навичок тощо.

При чистій «розмовній» неприкритій манері зберігаються найцінніші якості традиційного народного сольного та «гуртового» співу – його особлива інтонаційна чистота, ансамблева злитність та специфіка тембрального звучання. Тому вчитель на уроках велику увагу приділяє значенню і збереженню текстових, мелодійних та виконавських особливостей місцевого діалекту та походження народу. Обов’язково треба зберігати ще й так звані «вібруючі» голосні – голосний звук під час розспіву немов «вібрує», непомітно переходить в інші голосні і повертається до себе. Відомо, що в народі з давнього часу існують дві манери співу: «голосна» і «тиха», грудним звуком і головним (використання грудного та головного резонаторів). Звукоутворення та звуковедіння в значній мірі залежить від того, в яких умовах виконується пісня. На уроках вчитель застосовує такі вправи для правильного звукоутворення (відкрите, напівприкрите та прикрите) та єдиної манери виконання:  

• «Корівка» - спів одного звуку закритим ротом (спрямованість звуку на кінцівки губ) на легкість і вільність звуковибудови,
• «Човен» - спів великої та малої секунди закритим ротом або на заданій висоті різних голосних (імітація ходи човника),
• «Фра-фре-фри-фро-фру, цхи-цхе-цха-цхо-цху» - спів для активізації роботи артикуляційного апарату,
• «Гойдалка» -протяжний  спів чистих октав закритим ротом й для постанови дихання (імітація роботи гойдалки),

Поспівки з активізацією грудного резонатору та головних співочих позицій:

• «Ях-юх-их-ёх-эх» - спів йотірованих відкритих звуків по головним ступеням звукоряду,
• «Ёлочки-сосёночки, зелёные, колючие…», «Бабин біб розцвів у дощ…» - поспівки-скоромовки на одному звуці.  

Утворення єдиної манери виконання свідчить про характерне становище співацької майстерності виконавця (виконавців), яке обумовлене насамперед генезисом виникнення кожного жанру та їх еволюцією, бо різні жанри народних пісень виникли неодночасно. Велике виховне значення на уроках має робота над танцювальними рухами та акторською грою, які вкрай необхідні при виконанні багатьох народних пісень. Дуже багато в народному співі залежить від того, чи пов’язана пісня з рухом чи ні, виконується у приміщенні чи на дворі, майданчику та ін. Якщо заздалегідь брати до уваги усі ці чинники та їх взаємодію між собою, то можна відтворити справжнісіньке співацьке диво.

бажанням йде на зустріч невідомому. Дитина може бути неуважною, працювати на уроці без повної віддачі розумових та творчих сил. Але виконуючи яку-небудь роль у грі, вона перевтілюється, стає активною, зацікавленою, набуває позитивних якостей. Ігри,які використовує вчитель на уроці музики ведуть до підвищення творчого потенціалу учнів, до більш глибокого, осмисленого та швидкого засвоєння уроку. В ігровій формі ми проводимо як окремі етапи уроку так і весь урок. Вчителю-винахіднику або ж вчителю-фантазеру це зробити не складно, бо головне осягнути завдання гри – сприяти активному розвитку музичних здібностей, засвоєнню теоретичного матеріалу. Гра викликає сильні й тривалі позитивні емоції, бажання навчатися без примусу. До розспівування й роботи над вокально-хоровими вправами обираємо такі ігри:

«Гра-зарядка», яка містить і ритмічну гру «Поїзд», і «Музичне вітання».

«Малюємо голосом» («Музичні малюнки») використовується для розвитку вокально-хорових навичок: діапазону (малюємо півника від голови до хвоста),

«Піраміда» - спів гармонічних акордів,

«Секрет» - використовується для співу ступенів ладу, які «по секрету» показує на пальцях один учень(наприклад 1,2,3,2,1), клас співає на склад «ля», а інший учень розгадує «секрет» - називає ступені. Гра розвиває музичний слух та пам’ять.

«Живий рояль» застосовується для гри на вивчених ступенях ладу. Наприклад, засвоєно V,III,VI  ступені. Учні діляться на три групи(по рядам у класі), за кожною з них закріплюється один зі ступенів, а учитель або ж учень вказує по черзі на одну з груп. Групи ж відтворюють свої звуки.

«Музична казка» при розспівуванні може мати найрізноманітніші сюжети.

Гра в учителя, який розспівує клас-хор чи ансамбль.

Коли ми на уроці працюємо над поспівкою чи розучуємо чи виконуємо пісню граємо так:

«Гра в назву» використовуємо як завдання до показу нової пісні, коли учні вигадують свою назву твору.

«Луна» повторюють за вчителем музичні фрази з пісні: причому «лінива» - лише кінець фрази, «старанна» - повторює кожну фразу двічі, «розумна» - співає нотами.

«Ланцюжок» - спів вивченої мелодії по фразах.

«Коструктор» з ритмічних карток (чверть,дві восьмих, чверть з крапкою – восьма і т.д.) – викладається ритм пісні.

Гру «Мелодія-лото» можна грати у двох варіантах. У першому перевіряється знання нотного запису: картки лото містять записані нотами фрази пісні, з яких потрібно скласти мелодію; в другому – розвивається звуковисотне чуття – картки містять запис усієї мелодії, потрібно слухати виконання вчителем цієї мелодії з помилками і фішками закривати фальшиві ноти.

Гра «Мелодія Незнайка» також перевіряє знання нотного тексту пісні, який записується на дошці з помилками.

Гра «Крутики» - роздаю двом-трьом учням картки з назвою елементів співу, за якими потрібно слідкувати, а потім «покритикувати», тобто розкрити якість їх виконання хором-класом. Наприклад, для співацької постави, дихання, вступу в пісню, закінчення фраз, унісон, дикція.

Урок музики в загальноосвітній школі який наповнений національним надбанням українського народу – піснею,як і кожен інший  навчальний предмет є взірцем застосування

Найголовнішим завданням вчителя музики для розвитку народної манери виконання за допомогою творчих ігор - є розкриття звукового колориту учнівських голосів. Феномен яскраво забарвленого тембрового звучання народного голосу можна визначити, як етнічний звукоідеал, який за твердженням І.Земцовського, - це та специфічна якість виконавського стилю інтонування, яка відразу дозволяє відрізнити одну культуру від іншої. Етнічний звукоідеал визначається співвідношенням тембрів. Звуковий ідеал є важливою етнічною диференціюючою ознакою фольклору взагалі. Реалізація жанру без етнічного звукоідеалу неможлива. Вагоме значення на уроках має співоче дихання та атака звуку. Робота над цими співочими навичками ведеться постійно та має добрий, загальнооздоровчий ефект не тільки для голосового апарату, а й для усього організму. Наведемо для прикладів деякі вправи для правильного дихання (діафрагмальне, грудне і ключичне) та атаки звуку:

• «Кішка» -  швидкий подих та повільний видих  (імітація рухів кішки, яка ловить миша),
• «Пташка» -  повільний подих та швидкий видих (імітація рухів крил птаха),
• «Морячок» - повільний подих та повільний видих (виконання присідань з витягнутими руками),
• «Собака» - швидкий подих та швидкий видих (імітація дихання собачки).

При розучуванні пісні атака звуку відповідає її жанровій належности.

М’яка атака – для колискових, тверда атака – для історичних, козацьких, жниварських та обжинкових, весільних, жартівливих пісень, голосінь, змішана атака – для романсів, побутових пісень та ін. Учень вчиться звільняти співочий апарат від «затиснення», плідно працює над засвоєнням та вмінням переключати, об’єднувати головний та грудний резонатори, бере до уваги вдачне та цілеспрямоване звучання того чи іншого регістру. Найбільш розповсюджена робота ведеться у комплексних вправах на розширення діапазону (інтенсивність звучання, його тривалість та рівність філіювання), стійке формування робочого регістру (середній-низький, середній-високий, низький-високий), на різноманітне оволодіння штрихами, успішне поєднання їх з динамікою (нюанси, відтінки). Дуже рідко на уроках виникає складність для співаків-початківців виконання творів з елементами народної хореографії, де потрібна певна координація рухів, дихання і звукоутворення. Але всі ці складнощі доволі швидко та легко відступають з плином часу. У вправах зі співом мажорного тризвуку й звукоряду вводимо прийом staccato й legato. Для рухливості голосу використовуємо вправу,яка побудована на мажорному звукоряді низхідного та висхідного напрямку и т.ін.

Вправа «від шепоту до крику» може продемонструвати динамічні можливості голосу, одночасно знайомить учнів з поняттям crescendo: учні промовляють цифри «раз,два» - пошепки, «три,чотири» - тихим голосом, «п’ять, шість» - середнім голосом, «сім,вісім» - голосно, «дев’ять» - дуже голосно, «десять» - кричать.

Виробляємо округлий звук поєднуючи з імпровізацією: кожен стовпчик вірша можна співати на звуках мажорного звукоряду, або ж на мелодію будь-якої української народної пісні за вибором учнів, округлюючи звук, при цьому рухаючись.

Співучі звуки

Звуки є – голосні. Чом вони так звуться?

Бо з грудей, мов пісні,вільно,легко ллються.

З пелюшок У та А люблю вимовляти.

Недаремно ж УА тягнуть немовлята.

А маленький віслючок,хвостик й спинка сива,

Поверта язичок і виводить ІА.

Соловейко тьох-тьох розсипа в садочку.

До душі йому О – кругле,як віночок.

Я – усіх звеселя.А чому?Це ясно:

Заспівай ля-ля-ля – буде гарний настрій…

Інші є голосні.Ти їх пригадаєш,

Поскладаєш пісні, з класом заспіваєш.

Скільки ж букв голосних?Забувать не треба:

Стільки пальців усіх на руках у тебе.

Іще тут можуть бути і пісні-пробудки(зарядки) та пісні-рівнялки для створення звучання в унісон. Можна запропонувати проводити вокально-хорові вправи також у формі гри «Магічне коло», яка потребує від дітей зосередженості і уваги.Учні діляться на дві групи й повторюють за вчителем або ж за солістом запропоновані ним вправи: на динаміку,манеру виконання тощо.Звук у такому випадку ніби «котиться» по колу.

 Слід зазначити, що кожен учень при вивченні твору вміє:

1. розібратися в образно-поетичному змісті твору,
2. вимовляти текст з діалектними особливостями,
3. визначити жанр твору,
4. визначити і застосовувати комплекс виражальних засобів, необхідних для репрезентування стилю даного твору (манера звучання, елементи руху, сценічно-артистичне виконання),
5.  знати напам’ять твір, який вивчається,
6. відтворити цілісне автентичне виконання.

У навчально-виховному процесі уроків музики, опановуючи розмаїття репертуару – від справжніх , оригінальних українських народних пісень до авторських творів учень має змогу проявити і відкрити найцікавіші навички та уміння співацької майстерності, відчути значення народної пісні для виконавця і слухача, зформувати активну громадянську позицію, розвинути національну самосвідомість, гідність, а головне причетність до величі українського народу, реалізувати високий рівень загальної культури та культури виконавської майстерності.Допомогає в цьому величезна скарбничка як народних так і сучасних творчих ігор.

Гра-найбільш вільна діяльність людини, вона завжди бажана та цікава. Вона не існує без задоволення та наснаги, несе з собою енергетичний підйом, вселий настрій, захоплення і натхнення.

Якщо в навчанні відчуття невідомого іноді лякає учнів, і вони інстинктивно від нього віддаляються, захищаються, втрачаючи віру в свої сили, то у грі людина з нестриманим