Розвиток математики та інформатики синергетичного мислення
статья по теме

РОЗВИТОК МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

СЕНЕРГИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

В.Д.Іванчак, І.Ф.Цой

           Головною, стратегічною лінією  для формування творчої особистості є синергетичний підхід у навчанні.

          Творцем синергетичного напрямку і винахідником терміну "синергетика" є професор Штутгартського університету і директор Інституту теоретичної фізики і синергетики Герман Хакен [1]. Розвиток і становлення нового соціального організму освіти передбачає перегляд класичної педагогічної парадигми, засвоєння нових методологічних засад творення школи XXI століття, провідне місце серед яких посідають ідеї синергетики та синергитичного мислення. Оскільки освіта є соціальним механізмом самоорганізації, то закономірним є інтерес до синергетики, до реалізації сенергетичного потенціалу сучасної школи.

        Синергетика (від грец. Synergos – спільна, кооперативна дія) – галузь міжпредметних досліджень процесів самоорганізації, які відбуваються у складних системах. Синергетика як галузь наукового знання визначає основні принципи самоорганізації, критерії побудови саморозвивального середовища, встановлює умови стійкого розвитку у мінливому світі [2].

        Традиційна система навчання зорієнтована на  навчальний предмет, а не на особистість учня, на репродуктивний характер діяльності, вербальні методи навчання, авторитарний стиль спілкування, жорстоку регламентацію навчального процесу, панування, передовсім, комбінованого уроку, наочно демонструє свою неспроможність виконати завдання, які постають перед сучасною освітою.

        Більшість складних систем, які існують у природі і здатні до самоорганізації, за синергетичним баченням світу є відкритим. Шляхи розвитку систем, що самоорганізовуються, не визначені, бо між ними постійно відбувається обмін енергією, речовинами та інформацією, тому для них характерна постійна мінливість. Традиційна система освіти, яка спирається на принципи класичної науки, не може ефективно відігравати роль засобу освоєння людиною світу. Звідси виникає необхідність розробки нової парадигми освіти – синергетичної. Порівняти раціональну (традиційну) і синергетичну моделі освіти можна за допомогою схеми 1 (за Б. Житником) [додаток 1].

        Глибокі зміни суспільних, культурних і освітніх цінностей потребують глобального перевороту у свідомості кожного вчителя, в його системі ціннісних орієнтацій синергетичного підходу до змісту освіти через демократичні та гуманістичні принципи, підвищення загальнопедагогічної і професійної культури, рефлексію діяльності. Відповідно до такої методології вчителю потрібно не нав’язувати учневі шляхи його особистісного розвитку, а надати йому якомога більше можливостей для саморозвитку в межах соціокультурних норм, сприяти власним тенденціям розвитку. В кожний конкретний момент цей рух має часто випадковий, імовірнісний характер [3].  Розвиток нових освітніх технологій сприяє збагаченню психолого-педагогічної, теоретико-методологічної та науково-методичної підготовки вчителя. Технологічна грамотність педагога дає змогу йому усвідомлювати своє істинне покликання, більш реально оцінити, осмислити та вивчити педагогічний досвід, проаналізувати причини труднощів, спроектувати шляхи їх подолання, спрогнозувати результати та наслідки прийнятих рішень, педагогічну корекцію через не насилля, регулювати взаємозв’язки у педагогічному процесі як “суб’єкт-суб’єктні” та вибирати оптимальні педагогічні технології [4]. А головне – допомагає особистому становленню самого фахівця, формування важливих професійних якостей: гуманності, толерантності, емпатійності, креативності.

       Для традиційної парадигми на уроках математики та інформатики характерні:

 – лінійний характер навчання (без можливості повернутися назад і розглянути ту саму проблему, але на вищому рівні);

– орієнтація на досягнення якнайвищих результатів (оцінки і рейтинги є самоціллю, не використовується для прогнозування і передбачень навчальних досягнень);

– створення ситуації, коли вміння аргументувати власні думки фактично заперечується регламентацією діяльності того, кого і навчають(учня розглядають як об’єкт зовнішнього впливу);

– логічний розподіл та послідовність у викладанні окремих предметів (предметоцентризм), догматизація знань;

– централізований контроль над ресурсами (навчальними планами та тривалістю навчання);

– авторитарний тип мислення та відносин (фактично не визначено пізнавальну активність з боку учнів, а їх безпосередні живі інтереси розглядають як прояви стихійності та дезорганізованості);

– батьки учнів виступають як сторонні (недовіра до школи, виникнення конфліктних ситуацій) [5].

        Характерні особливості синергетичної парадигми на уроках математики та інформатики:

– визнання першорядності процесу пізнання (знаходження кожним істини), залучення учня до процесу пошуку. Особливого значення набуває індивідуальне, суб’єктивне знання, яке має свого автора та спонукають учнів до висловлення своєї думки, стимулюють вироблення творчого ставлення до будь-яких висновків, правил тощо. Деякі з інтерактивних вправ (наприклад, «Робота в парах», «Робота в групах», «Карусель», «Пошук інформації» та інші) спрямовані на самостійне осмислення матеріалу, допомагають замислитися («Чи справді це тау?»), дослідити факти, проаналізувати алгоритм розв’язків, розуміти їхню суть, перевірити і себе і свого товариша, знайти помилку;

– цінність співпраці (навчально-виховний процес має бути побудований як діалог або полілог і бути багатим на імпровізації в процесі інтерактивних вправ «розумовий штурм», «Коло ідей», «Вирішення проблем», «Незакінчені речення» приймаються всі думки дітей як реальні, так  і вигадані);

– орієнтація на процес навчання (важливі не лише результати, а й процес досягнення цих результатів), спільна діяльність в організації та проведенні кооперативного навчання сприяє об’єднанню колективу та формуванню спільної мети своєю цікавістю, емоційністю позбавляють дитину почуття суспільного відчуження, сприяють соціальному розвитку дитини. Таким чином діти вчаться працювати в команді;

– рівність і довіра до пізнавальних можливостей усіх дітей, віра в їхні творчі можливості (атрибутом професіоналізму стає до любов до дитини; важливо, чи створено умови для успішного розвитку дитини);

– нова модель керування освітнім процесом за рахунок допомоги і забезпечення лідерства та передбачливості (відчуття радості в процесі співпраці та постійного самовдосконалення);

– тривимірне навчання (широкий світогляд, глибина знань, постійне їх оновлення), яке не обмежується навчальними програмами; Учні  продуктом своєї власної діяльності, розширюючи коло своїх інтересів, розвиваючи свої здібності та характер, допомагаючи іншим робити те саме;

– учитель виступає як лідер, учень – як працівник, займаючи активну позицію;

– використання сценарних варіантів уроків, забезпечених різноманітними джерелами інформації;

– методи оцінювання знань учнів різноманітні і допускають право їх вибору їх самою дитиною. Так, наприклад, при кооперації оцінювання прямо залежить від уміння самих дітей побудувати свою навчальну діяльність, поєднуючи індивідуальну роботу з роботою в парах і групою в цілому. При цьому, вони повинні розуміти, що це спільна діяльність, але кожен з них має в цій діяльності «своє обличчя», зберігає свою індивідуальність;

– батьки – партнери школи, що надають освіті моральну і матеріальну допомогу.

 Однозначно можна стверджувати, що синергетична парадигма призвела, в першу чергу, до зміни освітнього процесу та самоактуалізації, самоідентифікації та рефлексії вчителів, що можна зобразити у вигляді таблиці [додаток 2].

           Отож, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що школа XXI століття – це школа культури життєвого самовизначення, культури життя. Побудувати життя як культурне, духовне явище – значить побудувати його за законами віри, надії, любові, софійності, філософії серця. Саме цьому сприяє синергетичний підхід до освіти, основні положення якого можна сформулювати так:

        – ми живемо серед нестійких процесів із порушенням симетрії між минулим і майбутнім;

        – майбутнє є простором можливостей, а сьогодення – як напружений процес відбору;

        – система освіти може бути як статичною, закритою, так і відкритою, динамічною, залежно від того, настільки повно відображає динаміку способів освоєння світу;

        – у відкритій системі кожна людина розглядається як неповторна індивідуальність, що інституює й організовує свій унікальний процес освоєння світу.

        Продукти і результати такого процесу і є справжніми цінностями педагогічної праці.

Тому застосовуючи на уроках математики та інформатики синергетичний підхід, ми прагнемо підготувати дітей до участі у громадському житті. Виховуючи у них почуття впевненості у собі, у своїх діях і, разом з тим, критичне ставлення до своєї особистості, намагаємось формувати у них повагу, толерантне ставлення до людей.

Сухомлинський В.О. говорив, що школа має бути не коморою знань, а середовищем думки. Тоді предмети, що викладає вчитель, стає не кінцевою метою його  діяльності, а засобом розвитку дитини.

І саме синергетичний підхід у навчанні  сприяє тому, що учні опановують усі рівні пізнання  (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання), розвивають критичне мислення, рефлексію, уміння розмірковувати, розв’язувати проблеми.

Сьогодні  вся діяльність вчителя та школи спрямована на формування творчої особистості. Бо тільки виховавши особистість, здатну творчо засвоювати знання і застосовувати їх на практиці, ми відродимо інтелектуальний потенціал країни, від якого залежить майбутнє нашої держави, а отже, наше, громадян України.

Додаток 1

Додаток 2

Література

1. Аршинов В.И. Синергетика як феномен постнеоклассіческой науки, // М.

     ІФРАН, 1999

2. Малінецкій  Г.Г. Синергетика. Король помер. Хай живе король! // Вища освіта  України,  2002. - С. 9-12.

3.  Добронравова І. Філософія науки і синергетика освіти // Вища освіта України,     2003. - № 2. - С. 7-13.

4. Кізіма В. Ідея та принципи постнекласичної освіти // Вища освіта в Україні,

    - 2003. - № 2. - С. 20-31.

5. Шубелка Н.В. До питання про освітню парадигму // Педагогіка і психологія,

   - 2000. - № 3. - С. 43-50.