внеклассное мероприятие
учебно-методический материал (9 класс) на тему

КРИМСЬКА  ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ  ШКОЛА  I – III  СТУПЕНІВ

Томко Н. Р.

Тема: „Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство”.

Мета: -    навчити правильно бачити добро і зло, співпереживати рідним та близьким;

• виховувати доброту і милосердя до людей з обмеженими можливостями;
• формувати ввічливість, доброзичливість, чесність та справедливість,

почуття поваги до старших та батьків.

Обладнання: плакати „Будьмо щедрі серцем в ім’я добра, людяності і справедливості”;

                        „Милосердя – оцінка совісті”; „Поспішаймо робити добро людям”;

                        „9 заповідей В. О. Сухомлинського”; „Правила доброти”.

(Звучить „Ave  Maria” у виконанні Л. Паваротті.)

Учитель. Жила на світі Людина – Сонце і було в неї багато промінчиків. А саме – Добро,

Милосердя, Чуйність, Взаємодопомога, Вірність, Щирість, Совість, Мудрість. І часто вони приходили до Людини – Сонця за порадою, щоб допомогти людям. Одного разу Людина – Сонце заснула і на світі з’явилися вороги: Жорстокість, Байдужість, Бездуш -ність, Зрада. Прокинулася Людина – Сонце, послала на Землю свої промінчики і спепелило ворогів. Більше Сонце ніколи не засинає: пильнує світ.

(діти заходять по черзі з пов’язками – добро, милосердя  і т. д.)

             Милосердя... Це те слово, до якого ми останнім часом звертаємося все частіше. Чому? Тому, що наше суспільство вже втомилося від грубощів, несправедливості, розбещеності, черствості душ людських, жорстокості. Невже ми забули, що ми люди? Здатність бути совісливими – це здатність бути милосердними. Перед добрими, лагідними очима, вчинками, словами, не встоїть жодне жорстоке серце.

1 – й учень. Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських була вона в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомагати нещасному, знедоленому. Поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, порятувати хворого і каліку, захистити скривдженого.

2 – й учень.             Не говори про доброту,

                                  Коли ти нею сам не сяєш,

                                  Коли у радощах витаєш,

                                  Забувши про тяжку біду.

                                  Бо доброта, не тільки те,

                                  Що обіймає тепле слово.

                                  В цім почутті така основа,

                                  Яка з глибин душі росте.

                                  Коли її не маєш ти,

                                  То раниш людяне в людині,

                                  Немає вищої святині,

                                  Ніж чисте сяйво доброти!

1 – й учень. Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні і твердь не хитається під ногами.

         Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус, чи Чорнобиль? Хіба у повсякденному житті ми не можемо бути милосердними? Чи поруч немає людей, яким потрібна допомога, чуйність і розуміння?

          - В Україні проживає майже 2 млн. Одиноких людей. Близько 200 тисяч – не здатні себе обслуговувати, 15 тисяч проживає у будинках – інтернатах. Їх об’єднує немічність і самотність. У злигоднях живуть сьогодні 1,5 млн. Наших земляків. Вони існують у жахливих умовах. Цифри ці сумні. Але це – правда життя. Але ж люди страждають не лише тоді, коли немає що їсти, не менші страждання душевні. Тому

                                    Кажімо більше ніжних слів

                                    Знайомим, друзям і коханим.

                                    Нехай комусь тепліше стане

                                    Від зливи наших почуттів.

                                    Нехай тих слів солодкий мед

                                    Чиюсь загоїть рану,

                                    Чи перший біль, чи то останній

                                    Коли б то знати наперед,

                                    Кажімо більше ніжних слів,

                                    Комусь всміхаймось ненароком

                                    То не життя людське коротке,

                                    Короткі в нас слова черстві !

                                    Кажімо більше ніжних слів!

2 – й учень. Лікування добротою потребують не тільки хворі і самотні, а часом і цілком здорові люди, але в яких душа черства і глуха до чужого горя. Лікування добротою потрібне і тим, хто не бачить і не чує чужої кривди, болю, горя, несправедливості.

(звучить „Ave Maria”)

                                     Не нарікай на глухість душ людських,

                                     І не гостри в злобі на них зубів,

                                     А ти що людям доброго зробив?

                                     Що вимагаєш доброти від них?

                                     Чого мовчиш, подумай і збагни,

                                     Але уже з низької висоти.

                                     І зваж, і переваж, а хто є ти?

                                     І зваживши, нікого не вини,

                                     А сам в своє нутро душі заглянь,

                                     Чи там хоч раз добром світила рать?

                                     І променем світилося святим?

                                     Іти збагнеш, що до твоїх страждань,

                                     Не відгукнеться власна глухомань.

                                     А ти шукаєш в людях доброти.

Учитель. – Друзі! Поряд з нами живуть, а часто й доживають останні дні ті, кому допомогти можемо я і ви, наші друзі, сусіди. І допомогти можемо сьогодні, зараз, бо завтра буде пізно.

(розмова з учнями в залі)

3 – й учень.                 Навчаймося добра, як вчаться мові діти, -

                                      Щоб потім все життя його творить святе,

                                      Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито

                                      Тримаймо у серцях, як сонце золоте.

                                      Даруймо для людей погожі дні весняні,

                                      Щоб щедрим садом вік святився небокрай

                                      Щоби беріз пісні лунали до нестями

                                      І повнився добром наш дім і рідний край.

4 –й учень.                  Лікуймо наші зболені серця

                                      Лікуймо наші душі зачерствілі

                                      Несемо правди непочесний стяг –

                                      І кривда в нашу долю не поцілить.

                                      Клянемось лицарями бути

                                      Завжди „спасибі” говорити

                                      „Добрий день” та „до побачення”

                                      Мають у житті велике значення.

                                      Клянемось лицарями бути!

                                      А лінь та грубість позабути

                                      Науки різні знати,

                                      Про етикет не забувати.

                                      Клянемось лицарями бути!

                                      У боротьбі зі злом добро здобути,

                                      Нікчему вразити мечем чарівним –

                                      Словом чудовим і цілющим!

(Звучить пісня „Чуєш, мамо!” у виконанні М. Яремчука).

Учитель.  Кожен народ, кожне плем’я, людина має якісь святині. У нашого народу це перш за все – пошана до матері. Приказка говорить, що мати тримає хату за три кути, а батько – за один. Усі клопоти по дому, по вихованню дітей – на плечах матері. Вона, заради своїх дітей віддає своє здоров’я, свій час, жертвуючи часом і своїм життям. Мати – це той вогонь, який зігріває хату щирою любов’ю, затишком, який єднає всіх членів родини.

1- й учень. Знаємо, який холод віє по хаті, коли не стає матері. Мама – символ всього найкращого, найріднішого. Мати й батько – найрідніші й найближчі люди. Вони дали нам життя, вчать нас людяності, доброті, милосердю, вкладають у наші вуста добрі слова.

4 – й учень.                  Чи є в світі, що світліше,

                                       Як мамині очі,

                                       Що все зорять за дітками

                                       Вдень і серед ночі?

                                       Чи є в світі, що миліше,

                                       Як мамині руки?

                                       Що працюють для дитини

                                       Щиро, без принуки?

                                       Чи є в світі, що щиріше

                                         Як серденько мами,

                                         Яке б’ється до дитини днями і ночами?

                                         Чи є в світі, що дорожче,

                                         Як мама кохана,

                                         Що трудиться для дитини

                                         До ночі від рання.

5 – й учень. Мати – це перше слово, яке з радістю і посмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, Яке найчастіше вимовляє людина у хвилину горя і страждання. Кожна мама несе в своєму серці любов. Безмежна її ніжність та вірність. Якби стільки доброти, скільки випромінює серце мами, розповсюдилось на всіх, зло загинуло б на землі.

6 – й учень. Посивілі від горя матері... Ніякою мірою не виміряти, Нічим не вилікувати незагоєних ран материнської душі. Та до її щедрот тягнеться все живе. Мати – вічність життя. То ж кажіть своїм матерям ласкаві слова щодня і щогодини, бо хто ж боронить вас від біди, тай від самого себе. Недаремно в народі кажуть „Болить у дитини пальчик, а в матері – серце.

7 – й учень.                     Палить кожна синівська сльоза серце мами,

                                          Защемить, як над сином збереться гроза, серце мами,

                                          І постане щитом на дорозі біди серце мами,

                                          Скільки є мудреців, та й найвища завжди – мудрість мами.

                                          Земля молодіє від росту, від сонця, від цвіту

                                          Душа, мов калина, цвіте і росте від тепла,

                                          Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

                                          Лише аби мама на білому світі жила.

8 – учень.                         Мій отчий дім, де всі стежки мої,

                                          Веселками ясними перевиті,

                                          Де у садах співають солов’ї,

                                          Де шлях в світи проліг в високім житі.

                                          Мій отчий дім, ти дав мені усе,

                                          Моя маленька, рідна біла хата.

                                          Ввійшла у серце співом голосним

                                          І співом тим, який дарує мати.

                                          Мій отчий дім, не перебудь в мені

                                          Пристанищем дитинства тимчасовим

                                          Даруй мені легенди і пісні,

                                          І мамине і батька рідне слово.

(Звучить пісня „Родина” у виконанні Н Яремчука).

9 – й учень.                      Крізь дощі, крізь сніги і тумани,

                                           Чи дороги туман обснує,

                                           Приїжджайте частіше до мами,

                                           Повертайтесь в дитинство своє.

                                           Забувайте обов’язок, втому,

                                           Не марнуйте дрібницями дні,

                                            Приїжджайте до рідного дому,

                                            Розвесняйте в нім душі свої.

                                            Там ростуть чорнобривці і м’ята,

                                            Де пройшли ваші дні золоті,

                                            Лиш не можуть там вічними стати

                                            Руки мамині – крила святі.

                                            Щоб не мучила совість по тому,

                                            Не приносьте батькам ви печаль,

                                            Бо для них ви – сонячний промінь,

                                            То ж не гасніть у рідних очах.

10 – й учень. Батько й мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждань. Все, що тобі дають батько й мати, - це їхня праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері та батька – твоє щастя, твоє життя, працьовитість. Якщо люди вважають дитину недоброю – це велике горе для матері і батька. По справжньому любити їх – означає приносити в дім мир та спокій.

11 – й учень. Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це ви – діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. Запитуй у батька та мами дозволу на те, що без них робити не можна, або не тактовно. Справжня свобода сина чи дочки – бути слухняними. Підкорення волі батьків – перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо не навчишся підкорятися волі батьків, то не можеш стати стійким, мужнім громадянином, дисциплінованим трудівником, вірним батьком своїх дітей.

12 – й учень. „Три нещастя є у людини – говорить народна мудрість, - це старість, смерть та лихі діти.”

           Старість – невідворотна, смерть – невмолима. Перед цим нещастям не закриєш двері свого дому. Лихі діти... Вберегти дім від лихих дітей можна і треба. І це залежить не тільки від ваших батьків, а й від вас самих, від вашого бажання. Що ж, по вашому, не бути „лихими дітьми”

(Розмова з дітьми у залі.)

Учитель. А зараз, діти, подивіться невеличку сценку із нашого життя.

(Діти грають сценку „А серце тобі нічого не наказало?”)

            Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану матір. Він кинув сумку з книж –ками і сів за стіл. Чекає обіду.

• Мамо, я хочу їсти!
• А тата відвезли в лікарню...
• Мамо, я хочу їсти!
• Занедужав наш батько.

     Мати ждала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був не зворушливий, спокій- ний.

• Мамо, я хочу їсти!
• Зараз щось зроблю, синку.
• А нам завтра до лісу йти. Завтра ж субота. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о восьмій ранку.
• Та куди ж ти підеш завтра, сину?
• До лісу... Як наказала вчителька.
• А серце тобі нічого не наказало? – спитала мати і заплакала.

    (Розмова з дітьми, що вони можуть сказати про поведінку Андрійка, чи можемо ми назвати його милосердним?)

12 – й учень. (продовжує) Бути хорошими дітьми, означає не допустити, щоб старість батька й мами була отруєна твоїми поганими вчинками. Вчися відчувати найважчі душевні муки мами й батька. Їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі і неприємності на роботі – твої неприємності. Вмій бути добрим і чуйним у думках і почуттях. Бережи здоров’я батьків!

          Пам’ятай, що ранню старість і хвороби батькам приносять не тільки праця, втома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки. Будь гідним своїх батьків!

Учитель. Зараз ще одна невеличка сценка із нашого життя.

(Діти грають сценку „Найласкавіші руки.”)

               Маленька дівчинка приїхала з мамою до великого міста. Пішли вони на базар. Мама тримала доньку за руку. Дівчинка побачила стільки нового, красивого, цікавого, що від радощів заплескала в долоні і ... загубилася у натовпі. Загубилася й заплакала.

• Мамо! Матусю! Де моя мама?

Люди обступили дівчинку і питають:

• Як тебе звати, дівчинко?
• Оленкою.
• А як маму кличуть? Скажи, ми її зараз знайдемо.
• Маму кличуть... мамою... мамусею...
• Скажи, а які в твоєї мами очі – карі чи голубі?
• Очі у неї... найдобріші...
• А коси? Яке волосся у мами – чорне чи русяве?
• Волосся... найкрасивіше...
• Скажи, які в неї руки? Може є якась родимка у неї на руці, згадай?!
• Руки у неї... найласкавіші...
• Зараз ми дамо оголошення по радіо.
• Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіше волосся, най – ласкавіші в світі руки.

І мама одразу знайшлася!

Учитель. Скажіть діти, як так могло статися, що не назвавши ні імені, ні прізвища – мама дівчинки одразу знайшлася? Чому? (Діти обговорюють)

Зараз діти вам скажуть „9 заповідей В. О. Сухомлинського”

• Не можна ледарювати, коли всі працюють.
• Не можна сміятися над старістю, про старість говорять тільки з повагою.
• Не можна сперечатися зі старшими людьми.
• Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.
• Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого не бере сама собі.
• Не можна робити того, що засуджують старші.
• Не можна залишати рідну людину одинокою.
• Не можна сідати до столу, не запитавши чи їли інші.
• Не можна сидіти, коли старші стоять.

Учитель. Шановні діти! Уже сьогодні кожний з вас замислився над тим, якою повинна бути людина. Нехай девізом вашого життя стануть слова нашого славного Олександра Довженка: „Життя коротке, поспішайте творити добро!” Нехай вам будуть дороговказом слова матері:

                                          Якби тобі , доню, в світі не було,

                                          Не скупись ніколи людям на добро,

                                          Бо і так доволі хтось насіяв зла.

                                          І холонуть душі наші без тепла.

                                          Доню, моя доню, моя ясна зірко,

                                          У житті буває солодко і гірко.

                                          Та ніколи в світі не зраджуй народу

                                          І не смій зрікатись свого родоводу.

                                          Сину!

                                          Коли тебе в тяжку хвилину

                                          Людина виручить з біди,

                                          Про те добро, аж поки віку,

                                          Ти, синку, пам’ятай завжди.

                                          Коли ж людині щиросердно

                                          Ти зробиш сам добро колись,

                                          Про це забудь, аж поки віку,

                                          Мовчи й нікому не хвались.

         Дорогі діти! Будьте щирими і відкритими, добрими і милосердними, ввічливими і совісними. Надіюся, що кожний із вас взяв для себе якийсь урок із сьогоднішньої виховної години. Дякуємо за увагу!