Виступ на міжнародній конференції по вихованню соціалізованої особистості
статья по теме

Педагогічна модель виховання соціально-адаптованої особистості у громадянському суспільстві

   В усі часи, починаючи з періоду античності, на педагогів було покладено особливу місію. Вона полягала не лише в тому, щоб дати дитині (учневі) певну систему знань про навколишній світ. Кінцевою метою будь-якої моделі виховання було формування у юної особистості вміння увійти в соціум, стати його активною складовою, здатною не просто адаптуватися до умов суспільства, але і позитивним чином впливати на процеси, що у ньому відбуваються.

  Учень – це не чистий аркуш, на якому педагог може записати будь-які установки. Навпроти,  його можна назвати готовою матрицею , в яку вже закладені певні життєві цінності й моделі поведінки, сформовані у родині кожної дитини.

  І саме тому вчителеві, а особливо класному керівникові, необхідно добре знати не лише особливості кожного учня, але сім’ю, у якій він росте, спробувати зробити батьків однодумцями і соратниками  в процесі виховання.

 З цією метою ще під час знайомства з новим для мене класом на перших зборах батьків п’ятикласників я запропонувала родинам взяти участь у родинному проекті «Смак життя». Кожна сім’я презентувала свій власний рецепт, який дозволяє і дорослим, і дітям відчувати себе щасливими разом . Фінальним заходом  цього проекту стало свято, де родини обмінювалися традиціями, знайомили колектив з особливостями свого життя. Це були і цікаві розповіді про подорожі, і пригощання присутніх випічкою, зробленою руками жінок трьох поколінь(бабусею, матір’ю та онукою), і родинні вокальні міні-колективи, і виставки картин художньо обдарованих батьків і дітей, і ще багато чого цікавого. «Рецепти» кожної родини, записані на великих  аркушах, були оформлені у велику книгу «Рецепти смачного життя», яка зберігається у класній кімнаті.

  Звісно, такий обмін досвідом дасть можливість кожному учневі ще раз відчути значущість і неповторність власної родини, необхідність зберігати традиції свого роду і поважати цінності інших сімей. Це дуже  важливо, оскільки у подальшому житті майбутні випускники мого класу будуть створювати власні родини  - мікросоціуми, у яких пануватимуть гармонійні та щасливі стосунки.

 Зараз я керівник 9 класу. За майже 5 років співпраці ми з батьками та учнями започаткували добру традицію:   наприкінці навчального року, у кінці травня або на початку червня, ми проводимо родинне свято, в якому беруть участь всі учні: або в театралізованій постановці, або у літературно-музичній композиції, або в окремих концертних номерах. Для батьків готуємо конкурси, жартівливі вікторини, міні-змагання. Це зміцнює і родини, і класний колектив, який також є міні-моделлю соціуму.

Людина, що живе у громадянському суспільстві, обов’язково бере участь у розгалуженій системі відносин різного характеру: культурних, економічних, духовних, національних, релігійних. І саме педагог при підтримці батьківської громади має сформувати у дитини навички толерантності, позначити основні норми етичної поведінки,  вміння пристосуватися до життя у багатонаціональному суспільстві. І це не просто слова. Наше місто наразі стало другою батьківщиною для переселенців з Азербайджану, у кожному класі навчається один або  декілька учнів.  Як відомо, представники цієї національності відзначаються як бурхливим темпераментом, так і суворим дотриманням ісламських  традицій. І тут саме від класного керівника великою мірою залежатиме те, як діти різних культур, традицій зможуть знайти спільну мову, чи навчаться шанувати чужі звичаї, поважати закони, за якими живуть їхні однокласники. З цією метою проводжу бесіди

«Всі ми різні, всі ми рівні», «Вплив темпераменту на поведінку і характер людини», «Як уникнути конфлікту». Активно залучаю дітей-азербайджанців до участі у класних та шкільних заходах. Так, моя учениця Джафарова Інаре вразила всіх неперевершеним виконанням східних танців; розповідала про азербайджанську кухню і пригощала однокласників національними солодощами, які пекла разом із матір’ю; продемонструвала красу і багатство азербайджанського народного вбрання. У дівчини зараз склалися дуже  теплі, приязні стосунки з іншими учнями, хоча декілька років тому були і образи, і навіть бійки.

   Оскільки культура людини проявляється і у її відношенні до навколишнього середовища, намагаюся прищепити учням любов до праці на користь суспільства, навчити любити її результати. Прості запитання: «Ви помітили, якою гарною стала наша вулиця після прибирання?», «Уявляєте, які чудові квіти виростуть на нашій клумбі влітку?» - мотивують учнів трудитися з охотою і радіти тому, що допомагають іншим жителям міста насолодитися красою чистого довкілля.

   Всі вищезазначені заходи є складовими процесу виховання особистості.