ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
статья по информатике на тему

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка                                                                                                        

кафедра дошкільної та  початкової освіти

 Н.В.Карпінська

ЗАСОБИ МАСОВОЇ  ІНФОРМАЦІЇ  ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН         ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

З перших років свого життя дитина потрапляє в інформаційне поле, створене мережею масових комунікацій. Однак виникає проблема взаємовпливу інформаційного середовища (зокрема відеокультури як її найважливішого компонента) і структури ціннісних орієнтацій підростаючого покоління як соціального агента. Таке відношення середовища та суб’єкта має суперечливий характер, що пояснюється складною структурою його складових. Так, з одного боку, комерція відеокультури приводить до переваги насильства. З другого боку, з’являється безліч освітніх програм, відеоматеріалів, комп’ютерних ігор, що виявляють допомогу як у вихованні, так і в розширенні світогляду, відкриваючи зовсім нові обрії знань. Відеокультура має потужний потенціал знайомства з іншими культурами й життєвими стилями, відмінними від власних, що володіють незвичними естетичними характеристиками. На зміну „авторитарності” в цьому аспекті прийшла рухлива множинність розвиваючих освітніх програм комерційного телебачення.  Установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам і характеризуються множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами й певними рівнями організації називаються засобами масової інформації (ЗМІ) [3,с.7].

Дослідження впливу засобів масової інформації  на виховання молодших школярів  зумовлено тим, що вони стали невід’ємним соціокультурним феноменом освіти молодшого школяра, який створює інформаційний фон для формування певного світогляду моделей поведінки, стилю та способу життя. ЗМІ мають невичерпні можливості меліоративного зразка поведінки, розвитку інтелектуальних можливостей та ін.

Роль електронних засобів масової інформації на свідомість дитини представлена в дослідженнях М. Коул, А. Біляєва, Д. Грінфілд, К. Суррат, Дж. Сулер, М. Гріффітс, І. Голдберг, К. Янг, В. Франкл, О. Тихомиров, К. Левін, П. Тейяр де Шарден та ін. Взаємодію між людиною і телебаченням досліджували Е. Дугін, С. Капіца, В. Вікторов, Л. Ніколаєв, І. Лукшин, В. Саппак, С. Умрейко, Ю. Шеркович, Л. Ірон, Л. Фрідріч, Л. Хюсмен, M. Лефковіц, Л. Волдер, Дж. Лайл, Х. Хофмен, Е. Паркер, В. Шрам, Г.Стейнер та ін. Телебачення як засіб всебічного впливу на моральний розвиток особистості вивчали Г. Лассуелл, Ю. Купер, М. Маклюен, П. Тайкенор, Дж. Донакю, У. Олаєн та ін. Особливості впливу ЗМІ на особистість молодшого школяра ще не досить  досліджена, однак ЗМІ становлять нове середовище проживання, що є реальністю сучасної культури й сприяють об’єктивним змінам у сучасній педагогічній діяльності. Це призвело до того, що шкільну монополію зруйновано  іншими соціалізаційними інститутами. До них належать: друковані видання (газети, журнали, довідники, листівки та ін.), електронні (радіо, телебачення, медіа), інформаційні агентства.

Перенасичення інформацією стало одним із найважливіших факторів у формуванні особистісних характеристик дитини, серед яких чималу роль відіграють естетичні вистави й цінності.

Кінець 80-х років ХХ ст. структурував телебачення  відповідно до різних параметрів – вікових, соціальних за інтересами (освітніми, професійними), що відповідають ціннісним структурам соціуму. У пострадянський період ця чітка структурованість втрачається й зникає. Картина, яку являють вітчизняні медіа сьогодні, розпливчаста й, на жаль, багато в чому вторинна (пріоритети в багатьох випадках слід шукати в Західному телебаченні).

Якщо раніше існував чіткий образ моделі дитини, на який орієнтувалася вся структура масмедіа, то із втратою ідентичності зникає й образ „ідеального споживача продукції відеокультури” [6,с.41], зовсім необхідний для функціонування технологічної системи масової комунікації (наприклад, необхідно знати, о котрій годині сучасна дитина лягає спати, щоб визначити час показу передачі „На добраніч, малята”). Тільки при створенні адекватної моделі можливий вихід із цієї кризи.

Широковідома стурбованість педагогічної спільноти насиченістю ЗМІ актами насильства, агресії, жорстокості, напр. мультиплікаційні фільми з Томом, Джері, Вампірами та ін. Ця продукція витиснула Крихту Єнота, Кота Леопольда, Карлсона та ін. До моменту закінчення школи діти стають свідками в середньому 18 тисяч телевізійних убивств [5.с.28]. Статус освітніх програм у нашій країні за останні 30 років показує тенденцію до зниження. Дитяча аудиторія із труднощами може відрізнити реальні події від уявних, які подаються в реалістичній манері, напр. мультигерої сім’я Сімпсонів. Отже, телебачення  має сильний соціальний вплив на молодшого школяра, тому нас цікавить змістова сторона пасивних глядачів протягом більшої частини життя. Ураховуючи динаміку Інтернету, телебачення домінує в комунікаційному просторі; воно повинно мати високий естетичний потенціал. Проглядаючи перелік програм на тиждень п’ятирічної давності та останнього тижня, ми бачимо, що центральне українське телебачення переважає за кількістю пізнавальних, розважальних дитячих передач. Таким чином, щоб не перетворити молодшого школяра в частину техніки, необхідна чітка позиція з боку держави, школи й родини як відносного контролю над ЗМІ, так і відносно оптимального використання їх потенціалу для виховання повноцінного покоління.

Основними функціями ЗМІ є: комунікативна, безпосередньо-організаторська, ідеологічна, освітня, рекламно-довідкова, рекреативна. Визначимо позитивні моменти функцій:

 ЗМІ видаляють „інформаційний голод”;

 знімають соціальну напруженість;

 служать для взаємного інформування влади й населення.

 емоційне включення;

 багатофункціональність;

 мотиваційна віднесеність.

На другому місці серед засобів масової інформації  мережа Інтернет. Досвід розвитку світових відкритих мереж дозволяє говорити про початок нової ери в розвитку засобів і систем переробки інформації. У таких мережах користувач сприймає себе й сприймається як невід’ємний компонент єдиного інформаційного співтовариства.

Одним із негативних ефектів глобальної комп’ютерної мережі є поширення різної інформації сумнівного змісту. Треба відзначити, що існують інформаційні впливи, що прямо загрожують психічному або фізичному здоров’ю людини. Молодший школяр випадково може вийти на сайт, де йому розпишуть позитивний настрій при споживанні наркотиків, алкоголю або як у домашніх умовах виготовити вибухівку. Про ці деталі повинен знати педагог і батьки кожної дитини, чий комп’ютер підключений до Інтернету. У домашніх умовах молодший школяр майже не має обмежень, чого ми не можемо констатувати про шкільні комп’ютерні класи. Позитивним вплив Інтернету полягає в тому, що мережа пропонує освітній і корисний досвід, правильне використання якого може поліпшити успішність, напр. „Уроки тітоньки Сови”, електронні сайти дитячих видань „Малятко”, „Барвінок”, „Пізнайко” та ін.

Сьогоднішні темпи комп’ютерізації  перевищують темпи розвитку та вдосконалення освітнього процесу в молодшій школі, тому крокувати в ногу з часом освітянам важко. Особливе занепокоєння викликають комп’ютерні ігри, які знайшли запеклих шанувальників серед молодших школярів. Ігри вдосконалюються, їм надають реалістичних ефектів із гарним графічним і звуковим оформленням. Проблема існує  та вимагає вивчення. Але на початковому етапі дослідження ми можемо повернути інтерес до математики, мовознавства, літератури засобами розробки та популяризації освітніх ігор, які використовуються на уроках в початковій школі.

Усі комп’ютерні ігри поділяються на рольові та нерольові [8,с.25]. Перший різновид передбачає роль гравця-персонажа. Тому важливо скористатися психологічним аспектом рольової гри й вплинути в навчально-виховному процесі на інтеграційний процес „молодший школяр – комп’ютер”. Психічна залежність від рольових ігор є найпотужнішою за ступенем впливу на особистість граючого. Саме педагог спроможний використати особливість такого типу гри як терапевтичний метод і в психокорекційній роботі. Отже, рекомендуємо:

 рольову гру слід розпочинати до входу в комп’ютерну гру, тобто створити сюжетну та мультимедійну ситуацію до гри;

 рольова навчальна гра не повинна викликати в молодшого школяра азарту (назбирати більше балів, побивши рекорд та ін.), тобто корисний інтерес не повинен бути першочерговим.

Ми запропонували чотирнадцятьом молодшим школярам однієї з центральних шкіл міста Луганська дати відповіді на 7 запитань за авторською розробкою В. Д. Пуріна „Я і комп’ютер”, де респондентам пропонується вибрати улюблених мультигероїв, дитячих ігор. Результати показали, що 20 % мають слабкий рівень агресії,     50 % - середній, 20 % - високий, 10 % - завищений.  Тобто, такі результати викликають занепокоєння за таких умов: батьки дозволяють дітям обирати неякісний телевізійний та комп’ютерний  матеріал, ігнорують вітчизняною продукцією, не обговорюють переглянуті фільми. Учитель, у свою чергу, спроможний корегувати ситуацію в позанавчальний час, використовувати мультимедійні матеріали  на заняттях і з виховною, і з рекламною метою.

Таким чином, очевидним стає той факт, що величина залежності молодшого школяра від телебачення, мережі Інтернет, комп’ютерних ігор глобально зростає. Тому без втручання фахівців початкової освіти, спеціально розроблених рекомендацій підростаюча людина неспроможна правильно використати позитивний потенціал ЗМІ. Для подальшого дослідження слід потужно використовувати ціннісні орієнтації ЗМІ в навчально-виховному процесі; чітко розмежувати меліоративні та негативні наслідки засобів масової інформації, узагальнити стан та набутий досвід з цієї проблеми.

Третє й останнє місце в засобах масової інформації молодших школярів посідає преса. Серйозно турбує  те, що сучасні школярі більше уваги приділяють „агресивним формам культури”, які розповсюджуються зі швидкістю епідемії завдяки поширенню засобів масової інформації, а книга як джерело духовного розвитку відступає на другий план.

Так, в Україні, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п'яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами. У загальному обсязі читання старшокласників класична література займає лише 4,5 відсотка.

Відчудження молодших школярів від книги –  це тривожний симптом. За словами французького просвітителя Дені Дідро, „коли люди перестають читати, вони перестають міркувати”. Американські педагоги також стикнулися з таким серйозним фактом, як повна відсутність у дітей інтересу до читання. Причину такого явища вони вважають у тому, що в США довгі роки формувалося покоління, „яке не читає книжок”, а дивиться телевізор. Високорозвинена індустрія розваг надає молодшим школярам широкий спектр можливостей щодо проведення дозвілля, тому приділяти серйозну увагу читанню може лише той, хто з дитинства орієнтований на це батьками, учителями. І сьогодні в країні налічується до 70 відсотків осіб, які, одержавши середню освіту, у подальшому майже нічого не читають.

Професор Д. Баске з ФРН говорить про „вторинну неграмотність” як про серйозну соціальну проблему країни. Під цим він розуміє такий стан, коли молоді люди, навчившись читати та писати, читають так мало, що по відношенню до літератури ведуть себе як неграмотні люди, не сприймаючи її.

В Австрії, згідно з проведеним опитуванням, у культурній сфері 55 відсотків населення країни, що мають обов'язкову шкільну освіту, протягом року не читали жодної книжки або в кращому випадку – одну, 67 відсотків населення Австрії, старші за п'ятнадцять років, протягом року не купують жодної книжки. Цей стан „напівграмотності”, як його характеризують в Австрії, широко розповсюджений і в нашій країні. Більше половини всіх книг, які читають в Україні, припадає на частку лише 10 відсотків населення. Ці дані відбивають загальну тенденцію, яка свідчить про те, що все менше людей читають серйозну літературу, найчастіше вони захоплюються розважальними журналами і бульварною пресою, а молодші школярі – беззмістовними коміксами з суперменами та обкладинками.

Звичайно, найбільше нарікань отримує школа за те, що вона погано вчить, не розвиває інтересу до книги, до серйозного читання. У цьому зв'язку не можна не пригадати слова видатного педагога                            В. О. Сухомлинського, який писав, що дитині необхідно прищеплювати любов до книги з дитинства. Якщо читання не стає для неї духовною потребою, то уроки дозрівання душа підлітка буде порожньою і беззмістовною, а на світ божий, Бог знає звідки, полізе все погане.

Невипадково „бездуховність”, яка охопила все людство, виявляється саме в молоді, в її емоційній глухоті до справжньої культури, нерозвиненості естетичних смаків, відсутності почуття милосердя, співчуття, творчої ініціативи.

Отже, друковані видання як засоби масової інофрмації мають значну культурну потужність для формування молодших школярів як членів високодуховного соціуму. Тому фахівці початкової освіти спроможні підвищити пріоритетність друкованих видань у шкільному житті дитини.

Таким чином, такі наукові міркування про засоби масової інформації як про соціокультурний феномен у вихованні молодших школярів спонукають до розробки дійових позитивних кроків фахівців у використанні телебачення, мережі Інтернет, преси.

Література

1.Бондаренко Е.А. Диалог с экраном / Е.А. Бондаренко. – М. : Svr-Аргус, 1994. – 96 с. 2. Буданцев Ю.П. Социология коммуникации / Ю.П. Буданцев. – М. : Индрик, 1995. – 164 с. 3. Воспитательные функции средств массовой информации : сборник научных трудов /  отв. ред. В.С. Хелемендик,  Л.С. Школьник и др. – М. : изд-во АПН СССР, 1990. – 90 с. 4. Влияние средств массовой информации на интересы детей : сборник научных трудов /  отв. ред.  В.С. Хелемендик,  Л.С. Школьник и др. – М. : изд-во АПН СССР, 1989. – 116 с. 5. Интернет в гуманитарном образовании / отв. ред. Е.С. Полат. – М. : Владос, 2001. – 272 с. 6. Лешли Дж. Как работать с маленькими детьми / Дж. Лешли. – М. : Педагогика, 1991. – 39 с. 7. Назаров М.М. Массовая коммуникация и общество /   М.М. Назаров. – М. :  Аванти плюс, 2004. – 428 с. 8. Паренти М. Media / М. Паренти. – М. : Юнити, 1992. – 120 с. 9. Усов Ю.Н. Основы экранной культуры \ Ю.Н. Усов. – М. : Новая школа, 1993. – 90 с. 10. Федотова Л.Н. Социология массовой коммнуникации / Л.Н. Федотова. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 238 с.