Доповідь на педагогічну раду "Виникнення праксеології. Праксеологічні методи та принципи"
учебно-методический материал на тему

Виникнення праксеології. Праксеологічні методи та принципи.

Слайд 1.

В умовах введення нових державних стандартів загальної середньої освіти та в професійній підготовці фахівців особливо значущим являється дослідження можливостей оптимізації навчальної праці на основі організації успішної діяльності в аспекті її продуктивності, раціональності, ефективності.

Інновації, як відомо - це певні нововведення в певній конкретній галузі науки, а інновація педагогічна - це процес становлення, поширення й використання нових засобів, методів і форм (нововведень) для розвитку тих педагогічних проблем, які досі розв'язували по-іншому. Інноваційну спрямованість педагогічної діяльності зумовлюють соціально-економічні перетворення, які вимагають відповідного оновлення освітньої політики, прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічних новинок, конкуренція загальноосвітніх закладів.

Слайд 2.

Праксеологічний підхід є інноваційним в педагогіці і  забезпечує ефективне управління діяльністю через її всебічний самоаналіз, самооцінювання, цілеспрямоване моделювання умов і засобів удосконалення на основі синтезу теоретичних знань та емпіричного досвіду. Теорія праксеології відображає залежність результатів роботи насамперед від попередньої ретельної підготовки до її виконання, ступеня підготовленості дій у широкому розумінні, що охоплює оволодіння знаннями, свідомий вибір засобів, методів аналізу і регулювання, критерії емоційного і практичного оцінювання результатів.

Термін «праксеологія» походить від грецького praxis (дія, практика) і латинського praxeus (дія, діяння). В буквальному перекладі праксеологія — це «знання про дії, пізнання практики в її філософському розумінні, тобто одержання найбільш загальних відомостей про те, що робиться людиною (пор. з технологією як знанням про мистецтво техніки «діяння»). Вивчення практичної реалізації та наслідків дії надзвичайно важливо як для перетворення практики, так і для професійного розвитку тих, хто цим займається.

Слайд 3.

Альфред Еспінас був не тільки творцем терміна "праксеологія", але також,  концепції створення окремої наукової дисципліни - науки про форми дії, які виступають у всіх сферах життя, що прагне бути корисною, і одночасно науки про фактори, що визначають підвищення ефективності дій.

У Польщі на початку ХХ століття з'являється група вчених, що цікавляться питаннями праксеології. Насамперед слід назвати видані в 1913 році у Варшаві «Практичні нариси», у яких уперше були підняті розглянуті проблеми, а також монографію «Трактат про гарну роботу» Тадеуша Котарбінського. Його ідеї були близькі й багатьом іншим польським ученим, таким як В. Завирський, С. Виткевич, С. Лесневський, О. Ланге і Я. Зеленевський, але не всім. К.Айдукевич і Р. Інгарден, наприклад, дуже скептично ставилися до концепції Т. Котарбінського.

Праксеологія відродилася у роботі Олександра Богданова «Тектологія», опублікованої в 1922р. «Загальна організаційна наука». Кожна з тез підтверджується прикладами можливих застосувань у всіх областях дії, починаючи від примітивної фізичної роботи, закінчуючи складною системою дій інтелектуального й суспільного характеру. Проблематика тектологічних міркувань постійно переходить в Олександра Богданова в загальну проблематику теорії ефективної дії. Таким чином, тектологія практично ототожнюється із праксеологією.

Слайд 4.

Друге хрещення - і одночасно народження - праксеології сталося у Києві, де Євген Слуцький опублікував в 1926 р. в четвертому томі університетського видання "Записки соцiально-економiчного вiддiлу" . Зміст статті переконує, що мова йде тут загалом про ті ж самі проблеми, про теорію цілеспрямованої дії. Новим є триступінчаста побудова його теоретичної системи. Вищий щабель - онтологія, за нею іде праксеологія, а на нижчому щаблі узагальнення перебуває її конкретизація – політекономія. Серед прикладів праксеологічних термінів: "вчинок", "суб'єкт вчинку", "операція", "предмет операції", "екзистенційна операція", "виробництво", "збереження", "знищення", "заміна", "володіння" ("абсолютне "," відносне ")," об'єкт володіння "," суб'єкт володіння "," управління ".

Згодом праксеологія зблизилася з так званою наукою про організацію й керівництво цілеспрямованою діяльністю. Різні автори, що займаються проблемами організації праці та його керівництвом, завжди волею-неволею зверталися до праксеологічної проблематики, розробляли її по ходу справи, якщо хотіли давати рекомендації з урахуванням всієї широти їх можливого застосування. До цих учених відносяться Ле Шателье, Анрі Луї), Адамецький Кароль , Бернар Честер .

Одним з найбільш загальних аргументів, які доводять корисність і необхідність популяризації та розвитку праксеології, є те, що люди не тільки діють, але і - в силу своєї природи і необхідності - замислюються над вчиненими діями.

Праксеологія охоплює три групи проблем: перше, аналітичний опис, характеристику, класифікацію та систематизацію практичних дій, по-друге, вивчення умов і законів, що визначають ефективність дій, по-третє, вивчення генезису і розвитку різних видів діяльності, шляхів їх вдосконалення та регресу, рухомих силою традиції і винахідливістю.

Слайд 5.

Сьогодні ще не сформульовано однозначного визначення праксеології. Про це свідчать наведені визначення цієї науки, запропоновані різними авторами:

- праксеологія – загальна теорія успішної, цілеспрямованої діяльності (Е. Слуцький);

- праксеологія – нова наукова дисципліна або загальна теорія раціональної діяльності людей з точки зору її ефективності (М. Сацков). Праксеологія – це наука про діяльність. Вона твердить, що дія лежить в основі розвитку людини. Праксеологія – це філософська дисципліна, яка стосується загальних законів будь-якої роботи чи діяльності людини і виступає загальною роботою ефективної організації діяльності;

- праксеологія – наука про принципи і методи ефективної діяльності; дослідження в області праксеології спрямовані на розробку принципових основ організації спільної діяльності людей, ухвалення рішень, мотивації й реалізації колективних і індивідуальних дій (Я. Зеленевський);

Слайд 6.

Педагогічна праксеологія – це наука, що досліджує принципи, структуру й закономірності організації ефективної спільної діяльності педагогів і учнів, яка спрямована на підвищення продуктивності навчальної праці (П.Самойленко і В.Семенова).

Педагогічна праксеологія виступає в системі педагогічного знання як загальна теорія педагогічної діяльності. Як галузь науки, орієнтована на практичні потреби, вона в першу чергу звернена до роботи педагога в її загальній сутності, що відображають внутрішню природу професійно-педагогічної діяльності, та істотних, важливих для людей, причетних до педагогічної діяльності, проявах.

Слайд 7.

Серед принципів праксеології в навчанні виділяють наступні:

1). Принцип діагностичності цілей та результатів навчальної діяльності. Діагностичність цілей пов'язана з установленням способів їхнього виявлення, засобів вимірювання та оцінки. Наприклад, для встановлення діагностичності навчальної цілі на рівні поняття необхідно здійснити: 1) точний опис ознак цього поняття; 2) точний опис його об'єктивного прояву, з яким воно співвідноситься; 3) визначити шкалу вимірювань як першого, так і другого, ураховуючи рівень ієрархії поставленої цілі.

Однак, діагностуючи рівень досягнення певної навчальної цілі, слід зважити не лише на рівень цілі, а й на час, упродовж якого її планується досягти. Виховні ж цілі швидше діагностуватимуть реальні життєві ситуації, ніж штучно створені умови в класі.

2). Принцип стимулювання й мотивації позитивного ставлення учнів до навчання, орієнтації на їхні потреби.

Для позитивної мотивації в учнів має дуже велике значення такі фактори як яскравість, новизна, цікавість, цікаве викладання, бажання отримати похвалу, нагороду; на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань, допитливість і таке інше.

3). Принцип вибору ефективних методів, засобів та форм діяльності.

Вибір методів посідає важливе місце в загальному плануванні навчального процесу і здійснюється в тісному зв'язку з вибором усіх основних елементів навчання: завдань, змісту, форм і засобів. Для оптимального та ефективного вибору методів навчання доцільно використовувати системний підхід, який вимагає розглядати процес навчання і всі його компоненти у закономірних взаємозв'язках. Ефективність застосування різних методів навчання, активізація пізнавальної діяльності учнів значною мірою залежать від засобів навчання.

4). Принцип взаємозв’язку станів навчання.

5). Принцип значущості і застосовуваності результатів навчання.

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов'язковим компонентом цього процесу є контроль знань, умінь та навичок, тобто перевірка його результативності.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням - забезпечення його ефективності приведенням до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

6). Принцип опори на створення індивідуальних умов для саморегуляції пізнавальної діяльності суб’єктів навчання.

Результати аналізу теорії і практики підготовки вчителя до саморегуляції педагогічної діяльності свідчать, що її здійснення пов’язане з необхідністю забезпечити оптимальне співвідношення між знаннями теорії саморегуляції і знаннями сутності та закономірностей навчального процесу, які є одним із об’єктів саморегуляції педагогічної діяльності. Глибоке теоретичне пізнання вчителем процесу навчання як об’єкта регулювання сприяє значному підвищенню ефективності педагогічної діяльності, її саморегуляції. Таким чином, щоби здійснювати саморегуляцію педагогічної діяльності, а отже, й управління навчальним процесом, необхідно застосовувати дидактичні знання на всіх стадіях самоаналітичного і саморегуляційного процесу, проявляючи при цьому дослідницьке ставлення до власної педагогічної діяльності, щоб переводити її у більш високу якість. Зміст, форми і методи підготовки вчителів відображаються у подальшому в характері їх педагогічної діяльності, технології її саморегуляції.

Слайд 8.

Педагогічна праксеологія не тільки вивчає освітню практику, а й супроводжує педагога у його діяльності, виступаючи практиковеденням. Вона покликана навчити фахівця бути творцем власної успішної діяльності від початку до кінця, надати йому підтримку в перетворенні його в суб'єкта професійної діяльності та подоланні рецептурного (виконавчого,  репродуктивного) типу професійної поведінки.

Методи, які використовуються в рамках педагогічної праксеології, обумовлені специфікою її завдань. Серед них виділяються: метод праксеологічної дескрипції, що описують закономірності і умови формування правильних педагогічних дій; фіксуючі досвід успішної роботи; методи праксеологічної експертизи, спрямовані на оцінку структури педагогічної діяльності з позицій її продуктивності, на рефлексію професійно-педагогічної поведінки і всіх видів досвіду, на оцінку дій педагога і їх результатів; метод праксеологічного моделювання і проектування, функцією якого є розробка, апробація встановлених норм професійної педагогічної діяльності, пошук підвищення її ефективності.

Праксеологічні знання мають універсальний характер по відношенню до всіх видів педагогічної діяльності, оскільки розповідає про найбільш загальному, властивому кожному з них. Тим самим воно володіє нормативними, регулятивними, прогностичними можливостями. Праксеологія необхідна практичному працівникові для того, щоб оптимізувати дії, бути здатним інтегрувати свої зусилля із зусиллями колег, позначити межі професійної активності, забезпечити успішність педагогічної діяльності.

В перспективі педагогічна праксеологія буде формуватися і розвиватися як міжгалузева наукова галузь педагогіки, загальна для різних галузей педагогічної науки (педагогіки школи, дошкільної, спеціальної, соціальної педагогіки та ін.). Розвиваючись у структурі педагогіки, вона встановлює зв'язки з іншими її складовими, які вже знайшли свій науковий статус або тільки починають заявляти про себе. З одного боку, відбувається диференціація праксеологічного знання з вже сформованих структурних формувань педагогіки, таких як філософія педагогіки та педагогічна методологія. З іншого - інтеграція зі знаннями з різних областей і наукових дисциплін не тільки всередині педагогіки, а й за її межами. Прикладом можуть служити педагогічні аксіологія і культурологія, педагогічна інноватика, педагогічна професіологія, акмеологія.