«Афганістан болить в моїй душі»
методическая разработка (10 класс) по теме

Сценарій вечора пам’яті

«Афганістан болить в моїй душі»

(звучать пісні про Афганістан)

1 чтец. Вчера мальчишки выпускной гуляли

Ломился стол от всяческих сластей

И в ночь подруги им судьбу гадали

И нагадали тысячу путей.

Но выпала всем дальняя дорога в чужую неизвестную страну.

И не нашлось другой судьбы у Бога,

Чем эта – через страшную войну!

И им пришлось испить ее до края,

И, обманув в письме отца и мать,

Мол, не на бой – «по делу» вылетаем.

В жестокой сече к смерти привыкать.

Их уносили «Черные тюльпаны»

Не в небо – к Богу в 19лет…

За землю предков дрались там душманы,

А мы за что? Никто не даст ответ.

И вот они вернулись. Поседели.

У сердца – боевые ордена.

И шрамы – как отметены – на теле.

И  в душах – не закончилась война.

И в снах – опять восстанет из могилы

Тот, на твоих глазах погибший друг

И не найдется в целом мире силы,

Чтоб разорвать порочный этот круг!

1 ведучий. Доброго дня, шановні гості та присутні в цьому залі. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитись тим, хто прийшов із війни живим, хоча із пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

2 вед. 15 лютого 1989 року радянські війська було виведено з Афганістану. До цього майже 10 років війни, 10 років боїв, крові, страхіття, подвигів. На пошматованих кулями та уламками афганських висотах, при захисті мирних кишлаків, охороні грузів проявилися найкращі риси наших співвітчизників, солдат та офіцерів.

3  вед. Протягом 9 років – починаючи з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року, радянські війська знаходились на афганській землі. Вона тривала 9 років, 1 місяць та 19 днів. Через Афганістан пройшло 620 тисяч радянських військових.

4 вед. 160 тисяч наших земляків судилося пройти це жорстоке випробування 3383 із них повернулися додому в «чорних тюльпанах». Ми маємо знати про страшні події. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, як в 20 – 30 років стали свідками та учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. На сьогоднішню зустріч ми запросили очевидців тих лихоліть. Це наші односельці, воїни – афганці.   (представляємо присутніх воїнів-афганців - ПІБ) 

Надаємо їм слово.

Слово афганцям___ПІБ__________________

Єфімова Ганна «Спецназ»

1 вед. Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів…

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять людей

І живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі, - живуть.

2 вед. Обелиски, обелиски,

До земли поклон вам низкий.

Вспомним тех, кто не вернулся

Из афганской стороны.

Обелиски, обелиски

Далеки и очень близки.

Это боль и наши раны

Необъявленной войны.

3 вед. Ребята, которые навеки ушли в горную даль, вернутся к нам только в памяти.

4 вед. Среди тех, кто не вернулся к своим родным, семьям был и выпускник нашей школы Найда Юрий Петрович.

(портрет Ю.П.Найди на екрані)

1 вед. За 5 дней до 20-го дня рождения у Юры был бой. Шли по ущелью 16 бойцов. А впереди ждала засада. Завязался бой. Казалось, душманы, были повсюду. И тогда офицер спросил, кто может остаться и прикрывать отступление товарищей.

2 вед. Юра, не задумываясь, вышел вперед. Офицер сказал, что он водитель и нужен им живым. Юра улыбнулся и ответил: «Я вас скоро догоню». Когда пришла помощь в живых осталось 8 человек. Юры среди них не было.

(пісня «Белый танец» - Єфімова Ганна )

2 чтец. За наградами мы не гонялись

Просто делали то, что могли

Мы с душманами яростно дрались

За свободу Афганской земли.

Не забыть фронтовые нам будни

Марш-броски и засады в горах

И слепящее солнце к полудню

И скрипящий песок на зубах.

А когда возвратились обратно

И на нашей родимой земле

Поминали друзей многократно

Что погибли на этой войне.

До сих пор ноют раны средь ночи

И скупая мужская слеза

Застилает усталые очи

Что ж ты сделала с нами война.

3 вед. Давайте и мы почтим минутой молчания тех, кто не вернулся с войны.

(Минута молчания)

(метроном)

(танок зі свічками)

4 вед. Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи  свої сили і вміння батьківщині. Вони пройшли пекло війни Афганістану, та не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію..

1 вед. Серед них є випускники нашої школи:

Дмитро Деревчук (розвідник),

Юрій Світличний (кулеметник, водій БТРа),

Сергій Луньов (сержант запасу),

Дмитро Міргородов (рядовий),

Ігор Гаврилюк (сержант),

Анатолій Гавриленко (старшина),

Сергій Васюков (командир),

Андрій Половінчук (офіцер),

Москівнов Генадій (сержант).

(фотографії на проекторі)

2 вед. У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня нарешті закінчилась війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

3 вед. Шановні воїни – інтернаціоналісти, ми пишаємось Вами, горді тим, що поруч з нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я Вам, сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час – найкращий лікар для душі та тілесних ран.

4 вед. Час і досі не згоїв рану – цей одвічний біль Афганістану. Чи мало літ минуло від тоді, як вивели з Афганістану війська, але рани цієї війни кровоточать й досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти – своїх чоловіків та батьків.

(пісня Дербуш Валерій «Чорний тюльпан»)

1 вед. Не придбаєш ні за які кошти, не позичиш, не візьмеш в борг людину, яка б тебе любила, хвилювалась за тебе, оберігала та молилася, була готова віддати за тебе життя так, як мама. Найближча та дорога для вас людина – це ваша матуся. У розмові з вами, друзі, нам доводилося доволі часто чути: «Да, нам довелось служить на афганской земле, нам приходилось трудно. Но наши трудности несравнимы с теми, которые выпали на долю наших матерей.» І це дійсно так.

2 вед. Матері проводжали своїх синів до армії. Вони не знали, де будуть служити їх юні хлопці, по щокам стікали сльози й шепотіли, як молитву, слова: «До побачення, рідні. Повертайтеся живими.». А хлопці відважно стояли на вокзалах, співали під гітару та уходили на війну…

(кадри з фільму)

3 чтец. Как много русских мальчиков – солдат,

В безумной вечности лежат отныне

И с фотографий маленьких глядят

Глазами удивительно живыми.

О, сколько в Украине матерей

Облились горькими слезами.

Их боли не пройти, не отогреть

Под траурными черными платками.

Вновь клинья обожженных душ плывут

По небу вперемешку с облаками

Над милым домом снегом упадут

Или прольются теплыми дождями.

Стекут слезой по золоту имен,

По датам, оборвавшим жизнь в зените.

Печально-тихий колокольный звон

Как будто шепчет: «Мальчики, простите…»

Хомченко Валерия «Зажите свечи»

3 вед. Мы ушли из Афганистана. Но не все пули извлечены. И эта рана заживет не скоро. И мы обязаны протянуть руку тем, кто честно выполнил приказ, чтобы война для них, наконец, закончилась…. Время неумолимо делает свое дело.

4 вед. Сражения заканчиваются, а история вечна. Ушла в историю и афганская война. Но в памяти людской ей еще жить долго, потому что ее история написана кровью солдат и слезами матерей. Она будет жить в памяти сирот, оставшихся без отцов. Будет жить в душах тех, кто в ней участвовал. Поколение, опаленное ее огнем, как никто усвоило военные и нравственные уроки той никем и никому необъявленной, героической и трагической афганской войны.

4 чтец. ПРОСТИТЕ, РЕБЯТА!

Я не был в Афгане. Простите, ребята! Я не был.

Земля там другая, и солнце другое, и небо,

Там в яростной схватке с орлами заснеженной сини

Ударились ястребы ночи шерханской твердыни.

И грозное эхо гремело, блуждая по скалам,

И зубы дракона пронзали смертельным металлом,

Звенела броня, как кольчуга под стрелами хана,

И горы стонали от ран огнестрельных и рваных.

Ни месяц, ни звезды не вышли из той мешанины

И ночь побелела от зарева страшной картины.

Орлы вознеслись и рассеялись ястребов стая,

И снежная сыпь просияла, своих принимая…

Простите, ребята! Я не был в Афгане, но с вами

Орленком меньшим целовал наше славное знамя

И плакал о первых из первых, навеки уснувших,

Которых, как птиц, приютили хребты Гиндукуша.

Я не был в Афгане. Я не был, ребята, простите.

Не гаснет свеча. Не погаснет свеча на граните.

И реял, и реет двуглавый в дозоре бессменном,

И слава о русских орлах велика и нетленна.

И дух богатырский, и сила, и дух, и отвага

С червленых щитов – до Победного красного стяга!

Ваш светлый покой озаряет бескрайнее небо…

Простите, ребята! Я не был, Я не был, Я не был.

 (кадри виводу військ з Афганістану)

1 вед. Шановні друзі, на цьому наша зустріч закінчується. Слава вам, воїни-афганці! Низький уклін від усіх земляків. Нашим гостям і всім присутнім в цьому залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, названому Україна.