Слобожанські дзвони Перемоги
проект на тему

Артемівський навчально-виховний комплекс

«дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Печенізької районної ради Харківської області

Обласна військово-патріотична акція

«Слобожанські дзвони Перемоги»

Номінація «Війна у спогадах очевидців»

Навіщо пам'ятати…

Роботу виконала:

Учениця 8 класу Артемівського НВК

«ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Щеголяєва Аліна Олександрівна

Керівник: учитель початкових класів

Артемівського НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Щеголяєва Валентина Володимирівна

Анкета учасників акції

І. Дані про автора

ПІБ учня: Щеголяєва Аліна Олександрівна

Назва навчального закладу: Артемівський навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Печенізької районної ради Харківської області

Клас: 8

Додаткова інформація про діяльність учня: Захоплюється малюванням у різних техніках, любить читати та складати розповіді, мріє стати журналістом

Тел.: 098-038-64-98

E-mail: aliska007735@gmail.com

ІІ. Дані про керівника

ПІБ керівника: Щеголяєва Валентина Володимирівна

Назва навчального закладу: Артемівський навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Печенізької районної ради Харківської області

Посада: учитель початкових класів, директор НВК

Додаткова інформація про діяльність керівника: Впроваджує проектну технологію навчання, в якій велику роль віддає пошуковій діяльністі учнів; залучає дітей до творчості та використання сучасних комп’ютерних технологій.

Тел.: 098-40-78-103

E-mail: walentinapetlja@i.ua

Давно вiдгримiла ІІ Світова війна, загоїла земля глибокi чорнi рани, отриманi від фашистських снарядiв, та жива ще пам' ять про тi страшнi роки. Жива, бо немає в нашiй рiднiй Україні родини, яку б вiйна оминула, не забрала рiдну чи близьку людину. Жива, бо пам'ятаємо ще про жорстокiсть та лють ворогів. Ви скажете: «Навiщо пам'ятати? Краще забути про все, як про страшний сон i жити далi». Та я не погоджуся, адже у тiй пам'ятi живе мiй прадiдусь, що не пошкодував свого життя заради мого.

Мiй прадiдусь, Чуб Петро Лазарович, народився у 1910 роцi у дуже бiднiй родинi. Разом зi своїми братами ходив на заробiтки до заможного господаря. Та хоч нелегко було прогодувати родину, дiдусь все ж таки здобув освіту: навчився читати та писати. На той час це було немало. Освіта стала у пригодi i молодий хлопець подався у місто працювати в депо. Згодом дiдусь одружився, народилися сини: Василь 1931 р.н. та Микола 1933 р.н.

Щасливою була молода родина. Нарештi забувся голод та незгоди. У 1940 роцi дiдусь вступив до партії. Здавалося, про що можна мріяти? Та все перекреслилив день 22 червня 1941 року. Це була війна.

Дідусь, як комуніст, був мобiлiзований на фронт у першi ж днi війни. Був піхотинцем, командиром. Пройшов вiйну дiдусь вiд першого до останнього дня. Розказувати про вiйну він не любив, адже багато болю завдала вона кожному. Казав, що не любить говорити про вiйну, бо згадує смерть кожного, кого вбили на його очах i у самого починав тремтiти голос. Та все ж таки iнколи, як то кажуть «до слова», дiлився скупими спогадами. Говорив, що з товаришем була у нього одна шинель на двох i зимою спати їм було теплiше, нiж iншим, бо доводилось мiцно притискуватись один до одного. Ще дiдусь розказував про те, як часто доводилось голодувати, а коли почали американці присилати тушонку, солдати прозвали її жартома «третім фронтом».

Закінчив війну дiдусь у Празi. Був там поранений уже навiть пiсля 9 травня 1945 року, бо iз Праги нашим вiйськам довго не вдавалося вибити фашистiв. Лежав у госпіталі. У той час написав листа додому і прислав фото, на якому разом із товаришами тримали багато квітів. Прабабуся, отримавши це фото, подумала, що у прадідуся ампутували руку, бо вона була затулена тими квітами. Довго плакали і молилися, що залишився живим.

Так після поранення дідусь і повернувся додому, із осколком під лопаткою. Лікарі не змогли його видалити, бо знаходився близько від артерії.

Важко було починати мирне життя, адже країна лежала в руїнах. Та у людей не опустилися руки. Прадiд мiй знайшов себе у сiльському господарствi - почав піднімати колгосп, багато років працював бригадиром.

У післявоєннi роки в сімї дiдуся народилося ще четверо дітей. Та вiйна довго не вiдступала. Уже бiльше п'яти років пройшло. Пішов старший син Василь на рибалку з хлопцями. У сіті їм потрапив снаряд. Коли його дiставали, він розiрвався i Васько загинув.

3 роками бiль притупився. Виростали дiти, одружувалися, народжували онуків. Лiтнього дня 1978 року дiдусь разом iз моєю, тодi ще зовсiм маленькою мамою, пiшли за село косити кролям. Раптом дiдусь ойкнув i впустив косу. «Бiжи додому, поклич кого небуть!» - сказав він мамі. Як виявилося уже в лiкарнi, це осколок заворушився у тiлi дiдуся. Через декiлька тижнiв дiдусь помер - наздогнала його війна.

Пройде ще багато років i я розкажу цю iсторiю своїм дiтям. Нехай вони знають про вiйну тiльки iз розповідей.

Важко повірити, що сьогодні в Україну знову повернувся страх війни. Я знаю, що ти, невідомий воїне, як і мій дідусь, намагаєшся захистити мене, оборонити нашу землю від ворога, який прийшов розтерзати країну, посваривши людей, яких об’єднувала спільна історія, родинні зв’язки. Низький уклін тобі, солдате, за твій героїчний подвиг!!! Бажаю тобі та твоїм товаришам якнайшвидшого повернення додому, цілими та неушкодженими, і, обов’язково з перемогою!!!

Артемівський навчально-виховний комплекс

«дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Печенізької районної ради Харківської області

Обласна військово-патріотична акція

«Слобожанські дзвони Перемоги»

Номінація «Війна у спогадах очевидців»

Я не хочу війни!!!

Роботу виконав:

Учень 8 класу Артемівського НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Киценко Максим Анатолійович

Керівник: учитель початкових класів

Артемівського НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Щеголяєва Валентина Володимирівна

Анкета учасників акції

І. Дані про автора

ПІБ учня: Киценко Максим Анатолійович

Назва навчального закладу: Артемівський навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Печенізької районної ради Харківської області

Клас: 8

Додаткова інформація про діяльність учня: Захоплюється спортом, комп'ютерною графікою, іграми, любить подорожувати, спілкуватися з друзями, мріє про спортивну кар'єру.

Тел.: 098-038-64-98

ІІ. Дані про керівника

ПІБ керівника: Щеголяєва Валентина Володимирівна

Назва навчального закладу: Артемівський навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Печенізької районної ради Харківської області Посада: учитель початкових класів,  директор НВК

Додаткова інформація про діяльність керівника: Впроваджує проектну технологію навчання, в якій велику роль віддає пошуковій діяльністі учнів; залучає дітей до творчості та використання сучасних комп’ютерних технологій.

Тел.: 098-40-78-103

E-mail: walentinapetlja@i.ua

Дорогі наші захисники!

        Мене звати Максим. Я проживаю на території, на якій ось уже більше семи десяти років не чути ворожих пострілів. Мені пощастило народитися у мирній, квітучій країні. Що таке війна я знаю лише із розповідей своєї бабусі  Киценко Марії Григорівни.

Бабуся народилася 19 червня 1926 року в селі Новий Бурлук Печенізького району Харківської області. У сім’ї було 6 чоловік: мати, батько і 4 сестри – Уляна, Катерина, Галина та бабуся Марія. Їй було 15 років, коли розпочалася війна. Бабуся розказувала, що люди, дізнавшись про війну, немов закам’яніли, а потім були крики розпачу, плач жінок.

Коли почали бомбити село, бабусю із сестрами мати ховала у погребі. Німці прийшли у село у 1942 році. У їхній хаті також оселилися фашисти. Вони прожили у нашому селі 3-4 дні. Старшій бабусиній сестрі Уляні при німцях не можна було взагалі виходити з погреба, бо була дуже вродлива, а німці жінок та дівчат ґвалтували. Залишивши у селі поліцаїв із місцевих жителів, німці пішли далі. У нашому селі знущань з боку поліцаїв не було. Доводилося працювати. Уляна із сусідкою ходили косити сіно, а бабуся Марія складала його. Узимку вони ходили розчищати сніг.

У 1943 році німців одігнали із нашого району. Підліткам доводилося їздити у Печеніги і рити протитанкові траншеї та носити ящики із мінами. Коли бомбили Печеніги, дівчат ховали місцеві жителі. Весною німець знову повернувся у Печеніги, все наше село евакуювали у Дворічанський район село Піщане. Там знову доводилося ходити рити та будувати окопи, садити городи.

Восени всі мешканці повернулися в наше рідне село. Ворог був уже далеко. Люди почали відбудовувати село.

Війна – це страхіття. Я хочу, щоб моє покоління не стало свідком такого горя та страхіття, яке довелося пережити бабусям та дідусям. Сьогодні знову лунають постріли, розриваючи тишу блакитного українського неба. Я їх не чую. Але дивлюся на карту Батьківщини і розумію, що ворог зовсім недалеко. Благаю Вас, не пустіть його у мій дім! Ми хочемо навчатися, грати, подорожувати, спілкуватися. Я хочу побажати Вам бути мужніми, сильними, хоробрими. Нехай Ваші близькі пишаються Вашим Героїзмом! Доземний уклін за Ваш подвиг!!!

АРТЕМІВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС

«дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

ПЕЧЕНІЗЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

62821, Харківська область, Печенізький район, село Артемівка, вулиця  Камишева, будинок 2а,

тел. (05765) 65-6-84, e-mail: artemivka_NVK@mail.ru

Обласна військово-патріотична акція

«Слобожанські дзвони Перемоги»

Номінація «Ми вічно будемо пам’ятати

і вам забути не дамо»

Упав солдат в бою нерівнім, щоб підвестися на граніт…

Роботу виконали:

Учениця 7 класу Артемівського НВК

«ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Щеголяєва Аліна Олександрівна

учень 6 класу Артемівського НВК

«ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Старіков Артем Андрійович

Керівник: учитель початкових класів

Артемівського НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Щеголяєва Валентина Володимирівна

Анкета учасників акції

І. Дані про авторів

ПІБ учня: Щеголяєва Аліна Олександрівна

Назва навчального закладу: Артемівський НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Клас: 7

Додаткова інформація про діяльність учня: Захоплюється малюванням у різних техніках, любить читати та складати розповіді, мріє стати журналістом

Тел.: 098-038-64-98

ПІБ учня: Старіков Артем Андрійович

Назва навчального закладу: Артемівський НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Клас: 6

Додаткова інформація про діяльність учня: Захоплюється комп’ютерними технологіями та пошуковою діяльністю, багато читає, займається спортом.

Тел.: 265-65-5-87

ІІ. Дані про керівника

ПІБ керівника: Щеголяєва Валентина Володимирівна

Назва навчального закладу: Артемівський НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»

Посада: учитель початкових класів, в.о. директора НВК

Додаткова інформація про діяльність керівника: Впроваджує проектну технологію навчання, в якій велику роль віддає пошуковій діяльністі учнів; залучає дітей до творчості та використання сучасних комп’ютерних технологій.

Тел.: 098-40-78-103

E-mail: walentinapetlja@i.ua

Багато славетних героїв зросло на нашій Україні. Із глибини віків, так уже повелося, що свою свободу та незалежність нашої Батьківщини доводиться нам виборювати у битвах із грізним ворогом. Чи були це войовничі печеніги, чи татаро-монгольські завойовники, чи польські шляхтичі – ніхто не зміг зломити патріотичного духу українців, їхнього прагнення до волі, навіть ціною свого життя.

Наше село Артемівка розкинулося у долині річки Гнилушка, що на Харківщині. Село невеличке, але також має свою славну історію, своїх героїв.

Ми хочемо розповісти своїм односельцям, одноліткам про бойовий шлях двох учасників Великої Вітчизняної війни, що віддали свої життя у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Ці люди ніколи не зустрічалися, у них різні долі, різне коріння, та поєднала героїв спільна справа: вони стояли за Батьківщину.

Пройшло не так багато років із того часу, як Україна отримала незалежність. Шлях до незалежності був довгим і нелегким. І ось сьогодні, сусідня держава, у якій народилися наші колишні побратими, що стояли пліч-о-пліч у роки тієї страшної війни, загрожує нашій незалежності, створює загрозу територіальній цілісності України. Ми хочемо довести на прикладі двох загиблих воїнів, що нас багато чого пов’язує,  у нас є спільна історія і ми мусимо знайти спільну мову заради тих мовчазних обелісків Невідомим солдатам, які стоять на сторожі миру майже у кожному населеному пункті колишнього Радянського Союзу.

Щорічно біля Меморіалу загиблим воїнам  у нашому селі проходить урочистий мітинг пам’яті. Ми бачимо імена сотень солдатів, захованих у братській могилі, але це лише імена. Знаючи історію кожного із воїнів, маючи змогу оцінити їхній подвиг, прийдешньому поколінню буде просто не можливо забути героїв і їхня пам’ять не згасне.

У лютому 2015 року до адміністрації Артемівського НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів» звернулися представники Нововоронезької філії Міжрегіональної громадської організації ветеранів концерну «Росенергоатом» із проханням повідомити, чи захоронений у братській могилі села Артемівка воїн Семенов Павло Іванович. Дійсно, червоноармієць Семенов П.І. захований саме у Братській могилі, що знаходиться у нашому селі.

Отримавши цей лист, ми не обійшлися сухою відповіддю, а вирішили з’ясувати долю солдата, дізнатися про його сім’ю. В результаті переписки із ветеранською організацією, ми дізналися, що Семенов Павло Іванович на 22.06. 1941 року із дружиною Прасковією Василівною та з донькою Людмилою 1936 року народження і сином Глібом 1937 року народження мешкав у місті Ровеньки Ворошиловградської області, звідки і був призваний на службу до лав Радянської Армії 15 липня 1941 року.

Останній лист від Павла Івановича надійшов влітку 1942 року з-під Харкова. Восени 1942 року рідні, евакуйовані у Воронезьку область отримали повідомлення про те, що червоноармієць Семенов П.І. 1910 року народження загинув 23.06.1942 року на території Харківської області.

Вдалося встановити, що батьківщиною воїна є село В.Кенран Юрського району Вятської області. На даний час живі доньки Семенова П.І., які цікавляться місцем захоронення свого батька. Наша дослідницька група відправила жінкам лист із словами вдячності за те, що їхній батько віддав своє життя, звільняючи наші землі.

Тепер за ім’ям Семенова Павла Івановича, викарбуваним на могильній плиті Меморіалу стоїть людська доля, історія героїчного воїна. У Братській могилі в селі Артемівка заховано 393 загиблих воїнів. У 1980 році були встановлені плити із іменами воїнів, щ обули призвані на війну із Артемівки, але не повернулися, бо загинули і були заховані на території інших сіл і міст. Жителі села щороку приходять вклонитися їхньому вічному незгасному подвигу.

Серед загиблих воїнів-земляків є герої, якими ми не перестаємо пишатися.

Камишев Іван Павлович - кулеметник 172-го стрілкового полку (13-та стрілецька дивізія, 59-а армія. 1-й Український фронт), червоноармієць.

Народився 7 липня 1925 року у селі Артемівка Чугуївського району (нині – Печенізький район) Харківської області. Українець. Закінчив 7 класів і вступив до ремісничого училища при електромеханічному заводі у Харкові за спеціальністю слюсаря-лекальника. Пізніше, у повоєнний час, ПТУ №10 носило його ім’я. Однак, його життєві плани були зруйновані війною. Харків окупувала німецька армія. Іван Камишев, який не встиг евакуюватися, жив в окупованому місті аж до його звільнення 23 серпня 1943 року.

Вже 29 вересня 1943 року Івана призвали до лав Збройних Сил через Сталінський райвійськкомат міста Харкова. У діючій армії опинився відразу – у жовтні 1943 року на Центральному фронті. Служив ручним кулеметником. Потім його частина була передислокована на Ленінградський фронт. 14 березня 1944 року він був нагороджений медаллю «За відвагу», отримав поранення. Після лікування в одному з ленінградських госпіталів бився на 2-му Прибалтійському фронті, а потім, з 16 грудня 1944 року – на 1-му Українському фронті у 13-й стрілецькій дивізії.

Відзначився у Вісло-Одерській стратегічній операці на території Катовіцького воєводства. 26 січня 1945 року в бою у районі міста Сосновец був у складі групи з п’яти бійців, яка перерізала шосейну дорогу, коли по ній рухалася колона ворожих автомашин. Червоноармієць І.П. Камишев, прагнучи затримати її просування, зі зв’язкою гранат кинувся під головну машину з гітлерівцями і підірвав її.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені у бою з німецько-фашистськими загарбниками, Камишеву Івану Павловичу присвоєно  звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

І.П.Камишев похований у військовому похованні на схід від міста Челядзь Соснівецького повіту катовіцького воєводства (Польща).

Ім’ям Героя названі вулиці у Харкові та Артемівці, професійно-технічне училище №10. Його ім’ я викарбувано на пам’ятному знаку воїнам-землякам у місті Чугуїв Харківської області. Нагороджений орденом Леніна, медаллю «За відвагу».

У нагородному листі детально описано події останнього дня життя нашого славетного земляка.

25 січня 1945 року, Іван Камишев, потрапивши в оточення в одній із будівель, вогнем ручного кулемета знищив більше 37 німців. Наступного дня, 26.01.1945 року, у боях за сильно укріплені опорні пункти супротивника на Домбровському напрямку міста Сосновец та Ейхенау у групі з п’ятьма бійцями першим увірвався у траншею ворога. Вибив з неї німців і, переслідуючи окупантів, перерізав шосе. У цей час по ньому рухалася гітлерівська автоколона з підкріпленням до своїх пошарпаних військ. Рядовий Камишев впритул відкрив з ручного кулемета смертоносний вогонь по гітлерівцях, але, оцінивши ситуацію, він вирішив, що один колону не знищить, кинувся під автомобіль у голові колони зі зв’язкою гранат. Машина разом з ним злетіла у повітря, знищивши і багатьох фашистських нелюдів.

Йому було лише 19. Невичерпна любов до Вітчизни переважила жагу до життя. Напевне, йому присвячені ці рядки О. Довгого:

Солдат

Упав солдат в бою нерівнім

На трав настелені мости...

Та поклялися друзі вірні

До Перемоги з ним прийти.

Й таки прийшли. О тій годині,

Коли настав кінець війни,

Він розписався у Берліні

Своїм багнетом на стіні.

Коли ж додому повертали,

Звільнивши од напруги світ,

До праці вірні друзі стали,

А він підвівся на граніт.

Підвівсь і став як образ слави

О тих, що ніч перемогли,

Щоб діти вільної держави

Рівнятися на них могли.

Стереже безіменний солдат сьогоднішню Артемівку. Таким колись ішов крізь вогонь Іванко Камишев. Ми не забудемо ім’я славетного земляка, його подвиг заради нашого життя.

Можливо, хтось скаже, що бути героєм сьогодні складніше, але це не так. І хоч ворог прийшов на нашу землю не із далеких країв, хоч із загарбниками нас пов’язують спільні кордони, спільна, для де-кого, мова, нам знову доводиться відстоювати своє право жити у вільній, цивілізованій, незалежній державі. Мої односельці приймають участь  у антитерористичній операції на Сході України, і ми ними пишаємося. Вони не стали ховатися, а з гідністю і честю пішли виконувати свій громадянський обов’язок. Це справжні патріоти, гідні нащадки таких героїв як Камишев Іван Павлович та Семенов Павло Іванович. Слава героям!!!

Список використаних джерел

1. http://www.warheroes.ru/hero
2. http://podvignaroda.ru/
3. http://i-kamushev.narod.ru/documents.htm
4. http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=50212017

Додаток 1

Могильна плита із викарбуваним ім’ям Семенова П.І. (Стовпчик зліва, сьомий зверху)

Додаток 2

Фото Семенова Павла Івановича

Додаток 3

Довідка Артемівської сільської ради про захоронення Семенова П.І.

Додаток 4

Донесения о безвозвратных потерях

Номер донесения        19749        

Тип донесения        Донесения о безвозвратных потерях        

Дата донесения        15.08.1942        

Название части        штаб 38 Арм.

Додаток 5

Камишев Іван Павлович (1925-1945)

Додаток 6

Відповідь Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР на запит Петра Павловича Камишева про обставини загибелі брата, Івана Павловича Камишева, від 10 липня 1954 року.

Додаток 7

Нагородний лист І.П. Камишева