"Инновационные подходы к организации самообразовательной работы в системе повышения профессиональной компетентности педагога"
методическая разработка по теме

                                                    УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ КРАМАТОРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

                                               МІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

                                       ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЯСЛА-САДОК №51 «ГОЛУБОК»

                           Інформаційно-методична збірка

                                                                                      КРАМАТОРСЬК  

                                                                                                   2011

             Укладач : Шереметова Олена Анатоліївна ,

                        вихователь- методист ДНЗ № 91 «Лісова казка»      

         Рецензент :Мушка Л.О., методист ММК м.Краматорська;

        Схвалена на засіданні методичної ради ММК ,протокол №7 від 17.01.2011 р.

У даній збірці висвітлюється зміст поняття самоосвітньої діяльності,

виділяються його компонентні частини та визначаються підходи щодо

 організації  цього процесу в ДНЗ.Даний матеріал буде корисним    
    вихователям- методистам та педагогам дошкільних навчальних  

     закладів, які прагнуть до самовдосконалення.

                                                «Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре,

що справжня освіта – це тільки самоосвіта»

(Д. Писарев)

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

1. « Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».                                                         Закон України « Про освіту»
2. « Підготовка педагогічних  і науково-педагогічних працівників,

їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »

                                                               Національна доктрина розвитку освіти

        Виходячи з цього,  одним із головних завдань методичної служби,  стало питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку.

        Таким чином, основною формою удосконалення рівня професійної компетентності педагога є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

        Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.

        Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що виникає потреба у досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів.

Тому , після вивчення досвіду роботи вихователя-методиста ДНЗ №8 Дідевич І.С., після отримання адресної допомоги в ММК ,виникла ця збірка, як спроба пошуку інноваційний підходів до удосконалення роботи у міжкурсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом стимулювання самоосвіти, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості педагогів. Педагогічні працівники повинні бути здатні до беззупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності.

        Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності йде накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином , у кожного педагога з’являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.

Дослідження визначеної проблеми потребує насамперед проведення логіко-семантичного аналізу поняття “самоосвіта”. Цей термін увійшов до російської та української мов у 30-60-х рр. ХІХ ст. Дослідник Ю.С. Сорокін вважає, що інтенсивне включення у книжкову лексику слів із першою займенниковою частиною “само” зумовлене позамовленнєвими чинниками, а саме: “особливою увагою до будь-яких проявів духовних процесів окремої особистості та до розвитку активної діяльнісної першооснови загальнополітичного життя”.

С.І. Ожегов у “Словнику російської мови” тлумачить самоосвіту як “здобуття знань на основі самостійних занять, без дозволу викладача”. Дещо ширшим можна вважати визначення, подане в Українському педагогічному словнику: “Самоосвіта – самостійна освіта, отримання системних знань у певній галузі науки, техніки, культури, політичного життя та ін., яка передбачає безпосередній інтерес особистості в органічному поєднання із самостійністю у вивченні матеріалу”.

Самоосвіта як педагогічна категорія розглядалася спершу як додаток (доповнення, підсистема, частковий прояв) категорії освіти і застосовувалася для розв’язання конкретних освітніх завдань: формування волі, усунення недоліків, розумового самовдосконалення (А.А. Веденов, В.М. Екземплярський, С.М. Реверс). Ідея взаємозв’язку освіти та самоосвіти знайшла свій подальший розвиток у роботах О.Я. Арета, О.О. Бодальова, А.Г. Ковальова, О.І. Кочетовa, В.І. Селівсенова та ін.

Сутність, структура та зміст самоосвіти відображені в дослідженнях Т.Г. Браже, М.В. Башкірової, Л.І. Боженко, М.М. Заборщикової, А.К. Моркової, П.Г. Пшебильського, Р.П. Сеульського, Я.С. Турбовського.

М.Д. Касьяненко визначає самоосвіту як цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань і умінь, поглядів і переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом особистих та суспільних інтересів. А.К. Громцева розглядає самоосвіту як цілезумовлену самою особистістю систематичну пізнавальну діяльність з метою розвитку освіченості.

Категорійні ознаки цілезумовленості та систематичності вказують у цьому випадку на керований особистістю характер самоосвіти. У даному тлумаченні поняття “самоосвіта” зосереджено увагу на тому, що вона здійснюється згідно з внутрішніми потребами особистості та за її власним бажанням.

Різні підходи до визначення самоосвіти дозволяють розглядати це поняття як:

1. форму отримання та поглиблення знань (Г.Б. Бичкова, С. Лебедєв);
2. процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.І. Кочетов );
3. вид пізнавальної діяльності (І.Ф. Гончаров, Н.В. Косенко, П.Г. Пшебильський);
4. засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л.І. Рувiнський).

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

        Самоосвіта педагога є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої  продуктивна і творча.

       Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:

1. Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;
2. Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;
3. Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;
4. Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
5. Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;
6. Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
7. Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;
8. Саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність педагога і, як наслідок,  формується  його авторитет серед вихованців, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

1.  Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).

2.  Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).

3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

5. Принцип самоорганізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно- професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2.  Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.

7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання педагогами докурсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів педагогів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

4.  Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

Стартовий

інтелектуальний     потенціал

Мотиви

 формування безперервної самоосвіти

Уміння самоорганізації пізнавальної

діяльності

Самоосвіта

Уміння

розумової

діяльності

Навички

самостійного

оволодіння

 знаннями

1.Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих педагогом. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку педагога, постійно удосконалюється рівень його інтелектуальної компетентності, а саме:

1. стан науково-теоретичної підготовки;
2. стан психолого-педагогічної підготовки;
3. стан методичної підготовки;
4. стан технологічної підготовки.

2.Мотиви формування безперервної самоосвіти.

Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:

1. прагнення до постійного самовдосконалення;
2. прагнення до самовираження ;
3. прагнення самореалізації та самоствердження особистості;
4. професійне зростання;
5. розширення кругозору;
6. підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;
7. наявність пізнавальної зацікавленості;
8. створення позитивного іміджу серед  учнів, батьків, колег;
9. підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;
10. отримання нагород;
11. підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

          Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти:

                -  самосвідомість,

                 - самовиховання,

                 - самонавчання.

3.Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:

1. читання;
2. слухання;
3. спостереження;
4. експеримент.

4.Уміння розумової діяльності:

1. чуттєве пізнання;
2. техніка мислення;
3. вибір проблем та шляхів рішення.

5.Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:

1. вибір форм самоосвіти;
2. планування;
3. організація робочого місця;  самоорганізація;

самоаналіз; самоконтроль

Отже, «самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих якостей особистості («Я - концепція») педагога та особистості кожної дитини».

Самоосвіта – постійна діяльність педагога, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня  профкомпетентності.

Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності педагога  до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення й створення особистості «Я - концепції». Самоосвітня діяльність вихователя  включає:

1. науково – дослідницьку роботу з проблемою;
2. вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;
3. участь у колективних і групових формах методичної роботи;
4. вивчення досвіду своїх колег;
5. теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів.

Організація самоосвіти педагога залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети удосконалення його педмайстерності, вибору форм і способів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності через наступні етапи.

1. Діагностичний:

1. діагностика утруднень педагога;
2. розробка концептуальних основ;
3. участь у навчальних і установчих семінарах.

2. Організаційний:

1. створення матеріальних умов;
2. підготовка науково – методичних матеріалів, інструментарію;
3. мотивація.

3. Практичний:

1. послідовне вирішення всіх завдань;
2. моніторинг;
3. корекція.

4. Узагальнювальний:

1. дослідження ефективності;
2. аналіз результатів;
3. розробка прогнозу.

Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом, який передбачає індивідуальний підхід до кожного вихователя, всіляку підтримку його творчості, прагнення до самореалізації. Тому самоосвіті сприяє передусім робота науково – методичної служби , перед якою стоять завдання:

1. створити  педагогу умови для інтелектуального, соціального, і духовного розвитку , самореалізації особистості;
2. досягти оптимальної реалізації впливу самоосвіти на розвиток особистості вихователя;
3. забезпечити максимальну мобілізацію психічних ресурсів особистості з метою забезпечення самореалізації.

Робота над індивідуальною методичною проблемою

        Підсилення практичного досвіду

Захист педагогічних ідей

Методичний фестиваль

Творчі звіти

Виступи на семінарах

Випуск методичних

бюлетенів

Презентація індивідуального доробку

Психолого-педагогічні семінари

Педагогічні ради

Педагогічні читання

Огляд літератури і педагогічної преси

Підсилення наукової обізнаності

МО району

Семінари-практикуми

Інструктивно-методичні

наради

Науково-практичні конференції

Взаємовідвідування занять

Робота в творчих групах  

Самоосвіта

Колективна, індивідуальна творчість

Самопрогнозування

Самоцілепокладання

Самооцінка

Самокорекція

Самоконтроль

Самоаналіз

Методичні тижні

Узагальнення передового педагогічного досвіду

Ділові ігри

Конкурси професійної майстерності

Аспекти вибору змісту і форм

 самоосвітньої роботи педагогів

1. Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;
2. Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми школи );
3. Вивчення передового педагогічного досвіду;
4. Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.

При організації самоосвітньої діяльності неприпустимо формально  ставитися, тобто висувати однакові вимоги, до вихователя – початківця та педагога із стажем. При переході педагогів від однієї кваліфікаційної категорії до іншої обов’язково слід будувати самоосвітню роботу з удосконалення рівня професійної майстерності згідно з результатами атестації. На кожному наступному етапі зміст та результати роботи значно відрізняються від попереднього. Кожного разу, докладаючи більше зусиль до самоосвітньої роботи над собою, педагог постійно переходить на більш високий рівень самоосвіти і , як наслідок, підвищує кваліфікаційну категорію.

Планування роботи адміністрації ДНЗ з управління самоосвітньою діяльністю також повинне будуватися на підставі диференційованого підходу

Етапи  самоосвіти педагога

за принципами рівнево - кваліфікаційної диференціації

І етап – профадаптаційний ( зі спеціаліста на ІІ категорію);

ІІ етап – самовизначення ( з ІІ категорії на І категорію );

ІІІ етап – самоактуалізація ( з І категорії на вищу );

ІV етап – самореалізації ( з вищої категорії на здобуття методичних звань )        

І етап самоосвіти вихователя – профадаптаційний

( зі спеціаліста на ІІ категорію )

Форми самоосвіти

Зміст самоосвіти

1. Первинне ознайомлення з професією.
2. Пошук базових педагогічних ідей.
3. Виявлення своїх слабких сторін та можливостей професійного росту.
4. Поповнення педагогом базових предметних знань ( дидактичних, методичних, психолого-педагогічних, загальнокультурних ) згідно з результатами діагностики.
5. Формування професійно важливих умінь і навичок.
6. Ознайомлення з системою роботи колег.
7. Моделювання особистої системи роботи.
8. Оволодіння технологією розробки індивідуальної системи роботи.
9. Вироблення концепції педагогічної діяльності.

ІІ етап самоосвіти вихователя – самовизначення

( з ІІ категорії на І категорію )

Форми самоосвіти

Зміст самоосвіти

10. Експериментальна апробація теоретичної моделі.
11. Поглиблення зв’язків між головними компонентами особистої системи роботи педагога.
12. Розвиток професійно важливих умінь і навичок.
13. Вивчення передового педагогічного досвіду.
14. Пошук оригінальних педагогічних прийомів навчання.
15. Усунення з системи роботи форм і методів діяльності, ефективність яких е підтверджена практикою.

ІІІ етап самоосвіти вихователя – самоактуалізація

( з І категорії на вищу )

Форми самоосвіти

Зміст самоосвіти

1. Суттєве оновлення теоретичної моделі системи роботи новими формами та методами діяльності.
2. Розробка методичних продуктів.
3. Осмислення власного досвіду та його систематизація.

ІV етап самоосвіти вихователя - самореалізація

( з вищої  категорії на здобуття методичних звань)

Форми самоосвіти

Зміст самоосвіти

1. Визначення оптимального варіанта взаємозв’язку компонентів системи та їх особливості.
2. Відсутність принципових протиріч між головними компонентами та суб’єктами педагогічного процесу в умовах створеної системи.
3. Розповсюдження особистого досвіду.
4. Науково-дослідницька діяльність.

Експериментальна робота

Одним із засобів підвищення професійної компетентності вихователя може бути програма педагогічного самовдосконалення, головною метою якої є всебічний розвиток особистості педагога для подальшого забезпечення оптимальних умов для навчання та виховання дошкільників.

                 Основні завдання програми:

1. Виявлення особистісного рівня професійної компетентності на підставі самодіагностики.
2. Раціональне планування самоосвітньої діяльності з урахуванням основних напрямків розвитку освіти.
3. Досконала  організація самоосвітньої діяльності та участь у різноманітних формах методичної роботи.
4. Проведення моніторингу професійного зростання.
5. Узагальнення досвіду роботи за результатами роботи над самоосвітньою темою.  

Прогнозовані  очікувані результати:

1. Розвиток усіх типів рефлексії:

1. інтелектуальної ,
2. особистісної,
3. комунікативної,
4. праксеологічної.

2. Підвищення загального рівня професійної майстерності педагога.

2.1. Підвищення рівня професійної підготовки.

2.2. Покращення усіх видів педагогічної компетентності:

         - інтелектуальної,

         - психологічної,

- управлінської,

- мотиваційної,

- комунікативної,

- проективної,

- дидактичної,

- методичної.

2.3. Моделювання особистого перспективного досвіду роботи

            3. Підвищення рівня організації навчально-виховного процесу

     3.1.  Створення соціально-психологічних умов для становлення                    

             особистості кожної дитини.

     3.2. Підвищення якості знань, умінь та навичок дітей.

     3.3. Розвиток пізнавального інтересу.

     3.4. Підвищення вихованості дітей.

При здійсненні самоосвіти важливим стає використання комплексного підходу на кожному етапі самоосвітньої діяльності.

Етапи реалізації самоосвітньої теми

1 блок: Підготовчий

1. Нормативно-установчий етап;
2. Діагностико - аналітичний етап;
3. Мотиваційно - цільовий етап.

2 блок: Практичний

1. Планово – прогностичний етап;
2. Діяльнісно – акумуляційний етап;
3. Адаптивно – перетворювальний етап;

3 блок: Узагальнюючий

1. Контрольно – рефлексивний етап;
2. Результативно – узагальнюючий етап;
3. Корекційно – прогнозуючий етап.

Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом, який передбачає індивідуальний підхід до кожного педагога, всіляку підтримку його творчості, прагнення до самореалізації. Тому самоосвіті сприяє передусім робота методичної служби , перед якою стоять завдання:

             1)        створити  педагогу умови для інтелектуального, соціального, і духовного розвитку , самореалізації особистості;

            2)       досягти оптимальної реалізації впливу самоосвіти на розвиток особистості педагога

             3)  забезпечити максимальну мобілізацію психічних ресурсів особистості з метою забезпечення самореалізації.

Стимулювання самоосвіти вихователей доцільно вирішувати за допомогою атестацій. Через різні організаційні форми атестований представляє результати і визначає мету на перспективу. Критерії оцінювання результатів самоосвіти конкретизують аспекти ефективності та параметри оцінки.

Критерії оцінювання результатів самоосвіти:

1. Педагогічний (освітні програми і технології, рівень навченості студентів).

2. Психологічний (рівень психо – фізіологічного комфорту, розвинутість професійних особистісних якостей).

3. Соціально – психологічний (характер взаємин між учасниками навчально – виховного процесу, розширення комунікативного простору).

4. Соціальний (рейтинг педагога).

5. Науково – методичний (підвищення кваліфікації, авторські програми, впровадження педагогічних технологій, активність у науково – методичній роботі).

Виконуючи контрольно – аналітичну функцію, вихователь-методист передбачає види і періодичність контролю та проблеми, які треба винести на колективне обговорення. Рекомендуємо наступні теми для дослідження:

1. Шляхи, форми і методи самоосвіти.
2. Методика вивчення науково – методичної літератури.
3. Впровадження результатів самоосвіти в особисту практику.
4. Інтеграція самоосвітньої діяльності.
5. Причини мого творчого злету.
6. Самоосвіта– один із шляхів підвищення професійної майстерності.
7. Шляхи зміцнення професійного «Образу - Я» вихователя.
8. Суть особистісно зорієнтованої самоосвіти педагога.

Отже, розглянувши роль вихователя-методиста в керівництві самоосвітньою діяльністю вихователя, бачимо, що він виступає в різних ролях:

 психолога (помічника та натхненника),

менеджера (організатора та координатора),

методиста (консультанта та діагноста). В зв’язку з цим було б бажано, щоб свою діяльність вихователь-методист  базував на основних правилах:

1. Дай педагогові самостійність.
2. Надай самоосвіті педагога практичної спрямованості.
3. Враховуй психо – фізіологічні та професійні індивідуальності вихователя.
4. Забезпеч системність і послідовність проходження педагогом усіх етапів самоосвіти.
5. Організуй демонстрацію успіхів та досягень педагога.
6. Довіряй педагогу.

Будь прикладом у своїй самоосвіті !!

1. Аналітико – прогностична – (здійснення діагностики і спонукання до самодіагностики професійної діяльності).

2. Планування (допомогти у формуванні проблеми і завдань, очікуваних результатів).

3. Організаційно – координаційна (підбір літератури, консультації щодо розробки програми, організація показу «успіхів»).

4. Контрольно – оцінювальна (спланувати систему внутрішньо – садового контролю).

5. Регулятивно – корекційна (рефлексивна оцінка процесу і результатів, вихід на нову проблему).

6. Соціально – психологічна (створення сприятливого мікроклімату, необхідного для продуктивної роботи педагога, стимулювання).

7. Цільова (допомогти у виборі форм реалізації програми самоосвіти).

Класифікація методично–педагогічних заходів щодо стимулювання самоосвіти вихователів:

І група спрямована на підсилення практичного напряму самоосвіти:

1. навчальні семінари на базі відкритих занять;
2. вирішення проблемних педагогічно – дидактичних завдань;
3. інструктивно – методичні консультації й наради;
4.  заняття – тренінги;
5. співбесіди з педагогами.

ІІ група спрямована на підсилення наукового напряму самоосвіти. До неї входять:

6. психолого – педагогічні семінари;
7. презентації педагогічних новинок;
8. проблемні семінари;
9. педагогічні читання.

ІІІ група передбачає колективну творчість:

10. круглий стіл;
11. випуск методичного бюлетеня;
12. творчі майстерні.

ІV група заохочує вихователів  до активної творчої діяльності включає:

13. предметно – методичні тижні;
14. узагальнення педагогічного досвіду;
15. ділові ігри;
16. конкурси професійної майстерності.

V група сприяє оприлюдненню індивідуальних наробок. Це:

17. публікація методичних знахідок;
18. творчі звіти;
19. майстер – клас.

1. систематичне пояснення ролі самоосвітньої роботи, організація виступів педагогів  з питань обміну досвідом самоосвіти;
2. індивідуальні бесіди представників адміністрації з педагогами про основні напрями самоосвіти;
3. спільне обговорення керівниками та педагогами методів вивчення важливих розділів і тем програми;
4. розробка окремих рекомендацій з метою підвищення педагогічної ефективності навчально-освітньої діяльності;
5. надання допомоги вихователям в узагальнені свого досвіду, підготовці доповідей з проблем педагогіки;
6. комплектування та поповнення фонду літературою з питань самоосвіти та самовдосконалення, а також новинками психолого-педагогічної літератури;
7. проведення циклів лекцій, групових та індивідуальних консультацій, семінарів;
8. систематичне підведення підсумків самоосвітньої роботи педагога (співбесіди, звіти на педрадах і засіданнях метод об’єднань), визначення завдань і змісту самоосвіти на новий навчальний рік, аналіз якісних підсумків навчально-виховного процесу.

Перший етап – установчий, передбачає створення певного настрою до самоосвітньої роботи; вибір мети роботи, виходячи з науково-методичної теми (проблеми) закладу; формування особистої індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій.

Другий етап – навчаючий, на якому педагог знайомиться з психолого-педагогічною та методичною літературою з обраної проблеми освіти.

Третій етап – практичний, під час якого відбувається нагромадження педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, постановка експерименту. Практична робота продовжує супроводжуватись вивченням літератури.

Четвертий етап – теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення нагромадження педагогічних фактів. На даному етапі необхідно організувати колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури; творчі звіти про хід самоосвіти на засіданнях МО; відвідання з наступним обговоренням відкритих уроків з обраної проблеми та інші колективні форми роботи.

П’ятий етап – підсумково-контрольний, на якому педагог має підбити підсумки своєї самоосвітньої роботи, узагальнити спостереження, оформити результати. При цьому головним виступає опис проведеної роботи й установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків та визначення перспектив у роботі.

Система самоосвітньої роботи педагога передбачає:

 поточне і перспективне планування; підбір раціональних форм та засобів засвоєння і збереження інформації; оволодіння методикою аналізу і способами узагальнення свого та колективного досвіду; поступового освоєння методів дослідницької та експериментальної діяльності.

План самоосвіти педагога повинен містити: перелік літератури, яку планується опрацювати; визначені форми самоосвіти; термін завершення роботи; передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, поурочне планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звітів і т.д.).

Матеріал, зібраний в процесі самоосвіти, доцільно розподіляти на окремі теми і зберігати у вигляді карток, спеціальних зошитів, тематичних папок, особистого педагогічного щоденника. В методичному кабінеті на допомогу педагогам у їхній самоосвітній діяльності повинен формуватися банк матеріалів:

 списки рекомендованої для самостійного опрацювання літератури;

 матеріали з ППД;

різні варіанти планів з самоосвітньої діяльності;

 тексти доповідей;

зразки рефератів за наслідками самоосвітньої діяльності;

взірці конспектів, літературних джерел;

 новинки психолого - педагогічної літератури.

Показники ефективності педагогічної самоосвіти – це насамперед якість організованого педагогом навчально - виховного процесу та його професійно-кваліфікаційне зростання.

Великий вплив на розвиток самоосвіти має атестація педагогічних кадрів, тому що вона є підсумком досягнень педагогів. Оцінкою їх діяльності через кожних 5 років.

Важливо, що самоосвіта для педагога стала необхідністю, тому що тільки за такої умови він досягає поставленої мети, творчо зростає, а головне бачить і розвиває здібності учнів та вихованців.

Прояв самоосвітньої активності педагогічних працівників - результат високої самоорганізації особистої діяльності, без якої педагог не може вдосконалювати свій професіоналізм. Головними внутрішніми мотивами самоосвіти педагога мають бути: бажання поліпшити слабкі сторони володіння певним напрямом діяльності; глибоке вивчення теорії та практики даної проблеми; намагання осмислити, втілити в практику, запропонувати колегам механізм певної дії; не зупинятися на досягнутому.

(місце самоосвітньої роботи в річній циклограмі діяльності вихователя-методиста

    розробила Дідевич І.С.- вих..методист ДНЗ №8 м.Краматорська)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про освіту”. – К.: Генеза, 1996. – 36 с.

2.Борисюк В.В. Розвиток соціально-педагогічних ідей в Україні (кінець ХІХст.) // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Зб. наук.-метод. пр. – Київ-Житомир, 1999. – 188 с.

3.Белая К.Ю. 300 ответов на вопросы заведующей детским садом / К.Ю. Белая. – М. : ООО "АТС", 2003.

4.Белкин А.С. Компетентность. Профессионализм. Мастерство / А.С. Белкин. – Челябинск : Юж.-Урал. изд-во, 2004.

5.Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования / Ф. Бурнард. – СПб. : Питер, 2002.

6.Ващенко Н.М. Управління навчальним процесом в системі підвищення кваліфікації / Н.М. Ващенко. – К. : Вища шк., 1987.

7.Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і головн. ред. В.Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ Перун, 2002.

8.Волобуева Л.М. Работа старшего воспитателя ДОУ с педагогами / Л.М. Волобуева. – М. : ТЦ "Сфера", 2004.

9.Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.:Либідь, 1997.

10.Дубасенюк О.А. Методи формування професійної умілості майбутніх вчителів // Шлях освіти. – 1998. - № 3. – С. 37-40.

11.Єрмолова А.М. Технологія організації науково-методичної роботи з педагогічними кадрами / А.М. Єрмолова. – Х., 1999.

12.Малихін О.В. Методичні рекомендації для формування у майбутніх учителів потреби в професійній самоосвіті. – Кривий Ріг: КДПУ, 2000. – 24 с.

13.Протасова Н.Г. Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку. – К., 1998. – 176 с.

14.Сігаєва Л.Є. Проблема підготовки й підвищення кваліфікації вчителів у контексті неперервної освіти // Педагогіка і психологія. – 1999. - № 3.