Розділ 6. Персоналії всесвітньої історії

Опубликовано 20.06.2019 - 6:01 - Чумаченко Любовь Дмитриевна

Давній Єгипет

Аменхоте́п IV Ехнато́н (Аменофіс) (?-1358 до Р.Х.) — фараон-реформатор Єгипту з XVIII династії приблизно з 1377 до Р.Х., син Аменхотепа ІІІ та нубійської царівни Тіі (Теї), був одружений (за звичаєм фараонів) на своїй зведеній сестрі Нефертіті. Аменхотеп IV провів релігійну реформу, проголосивши Атона єдиним державним богом, а себе — його пророком. Цим самим він перший у відомій історії замінив стародавній політеїзм на монотеїзм. Метою його реформи було зменшення влади жерців (особливо жерців Амона з Фів). Під час реформи він змінив своє ім'я, яке означало «Амон задоволений» на Ехнатон («Блиск Атона» чи «Корисний для Атона» або «Щит Атона»). Після смерті Ехнатона реформа була скасована, його син і наступник Тутанхамон відновив старі релігійні обряди й залишив столицю Ехнатона — місто Ахетатон. Жерці, проти яких і була, власне, спрямована реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, повернули свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто.

Поблизу теперішнього поселення Телль-ель-Амарна фараон збудував нову столицю, місто Ахет-Атон, і численні храми, присвячені Атонові. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли столицю проклятого фіванськими жерцями фараона-реформатора — Ахатетон, його історія стала відома науці. Роки правління 1372-1354 до н.е.

Тутмос ІІІ або Мінхеперра (араб. تحتمس الثالث‎) — шостий фараон XVIII династії єгипетських фараонів (1490, фактично 1468—1436 до н. е.; за іншими даними, 1479—1425 до н. е., 1503—1447 до н. е. або 1525—1471 до н. е.). В 1503 році вів завойовницькі війни; за час свого правління здійснив ряд походів, головним чином в Палестину і Сирію. В історії відомий як перший полководець, що здійснив наступ за заздалегідь наміченим планом. Характерною рисою його воєнного мистецтва було намагання не розпилювати свої сили, а наносити послідовні і зосереджені удари по найважливіших стратегічних пунктах противника. Маючи в своєму розпорядженні досить багаточисельну (до 20 тис. чол.) і гарно організовану армію, Тутмос III в 1492-1491 роках до н.е. завдав поразки Мітанні і захопив її землі на захід від Євфрата, здобув перемоги при Мегіддо, Кадеті, Кархемиші та інші. В результаті переможних походів Тутмоса III Єгипет розширив свої кордони і перетворився на могутню державу. Залежними від Єгипту стали Лівія, Ассирія, Вавилонія, Хеттське царство і острів Крит, які платили йому данину.

Передня Азія

Хамура́пі — шостий правитель Вавілонії. Завоював Шумер і Аккад, поклавши кінець останній шумерській династії Ісін, став першим царем Вавілону.

Існують різні датування часу його правління

1728–1686 низька чи коротка хронологія

1792–1750 середня хронологія

1857–1814, 1848–1806 варіанти довгої хронології

Знаменитий своїм Кодексом законів, корені яких лежать у шумерській традиції. Дбав про добробут підданих, слідкуючи за станом зрошувальних систем, міських мурів, релігійних храмів.

Спадкоємцем Хамурапі був його син Самсу-ілун.

Давид — один з найвідоміших персонажів Біблії, другий цар давнього Ізраїлю, правнук Боаза та Рут. Давид був наймолодшим з вісьмох синів Єссея, народився у місті Віфлеємі бл. 1035 року до н. е. Увійшов у історію як Цар, автор псалмів, пророк та Месія. У Синодальному перекладі Біблії написано, що Давид мав світле волосся [3], хоча в інших перекладах наприклад Огієнка замість слова «белокурый» — «білявий» використане слово «рум'яний»,[4] так само в Перекладі Нового світу,[5] а крім цього у нього було гарне обличчя та не дуже високий зріст, він вмів приємно грати на музичних інструментах. Царював 40 років (близько 1004 — 965 до н. е.): сім років і шість місяців був царем Юдеї (зі столицею в Хевроні), м — царем об'єднаного царства Ізраїлю та Юдеї (зі столицею в Єрусалимі).

Вперше згадується як молодий пастушок, котрий майже випадково попадає на війну з філістимлянами та долає велетня супротивників Голіафа, чим рятує своїх родичів-ізраїльтян.

Останній суддя Ізраїлю та пророк Самуїл помазує Давида на трон Царя Ізраїлю замість втратившого Боже благовоління Саула.

Давид привів народ Ізраїлю до багатьох перемог у війнах за незалежність та вплив серед сусідніх держав та народів, але більше він відомий своїми надхненними віршами-псалмами, що досі використовуються християнами та юдеями, як взірець віри та молитви.

Сином Давида та одної з його жінок Вірсавії був відомий своєю мудрістю цар Соломон.

Багатьма вченими Давид розглядається як прообраз майбутнього Месії Ісуса Христа. Сам Ісус часто згадує Давида та

цитує його псалми у Новому Заповіті.

Соломо́н (дав-євр. שְׁלֹמֹה, Шломо́; грец. Σαλωμών, Σολωμών — згідно з біблійною Першою Книгою Царів, один із найбільш могутніх, розумних та заможних царів давньої держави Ізраїль, згадується у Біблії як другий та улюблений син царя Давида та Вірсавії. Ім'я Шломо (Соломон) в івриті походить від кореня «שלום» (шалом — «мир»), а також «שלם» (шалем — «досконалий», «цілісний»).

Під час головування Соломона Ізраїль переживав мир та розквіт. Йшло широке будівництво, жвава торгівля, внутрішній та зовнішній спокій.

Біля 966 року до н. е. Соломон збудував один із найвеличніших єврейських Храмів єдиному Богу, створення якого тривало понад 30 років та зайняло працю тисяч працівників. Через декілька сот років цей Храм зруйнував цар Вавілону Навуходоносор (586 рік до н. е.).

Соломону приписують авторство таких творів Біблії, як Книга приповістей Соломонових, Книга Екклезіястова (або Проповідника), Пісня над піснями, а також декількох псалмів.

Про мудрість та постать Соломона доповідають багато легенд та складено багато творів художньої літератури.

Мойсе́й (івр. משֶׁה‎ Моше, староукр. Мусій, серед мусульман — Муса), що означає витягнений, чи врятований, з води) — біблійний персонаж із Закону Мойсея у Старому Заповіті. За Біблією — вождь і законодавець народу єврейського, пророк і перший священний автор. Пророк в іудеїв, християн і мусульман. Мав брата Аарона (у мусульман Гаруна або Гаруна ар-Рашида — Гаруна Правдивого) та сестру Міріам (у мусульман — Маріам). Народився у сім'ї єврея за походженням із коліна Левіїного.

Навуходоносор II (аккад. Набу-кудуррі-уцур, букв. «Набу бережи кордони») (630 — 562 до н. е.) — цар Вавилонії (7 вересня 605 — 7 жовтня 562 до н. е.). Син Набопаласара.

Кір ІІ Великий (староперс. Kūruš, перс. کوروش بزرگ,‎ — Kūrošé Bozorg, івр. כורש‎, дав.-гр. Κύρος; близько 590 — грудень 530 до н. е.[2]) — перський цар засновник Імперії Ахеменідів, один з найвизначніших правителів в історії Стародавнього Сходу.

Успадкувавши від свого батька Камбіса владу над Персидою, Кир повстав проти мідійського царя (і свого діда по материнській лінії) Астіага (правив близько 584 до н. е. — близько 550 до н. е.) і перебрав на себе владу над його державою, яка тепер отримала назву Персії. Згодом він завоював Лідію, Іонію та Вавилонію (539 до н. е.), за цим здобув Сирію, Палестину та землі в Середній Азії. Кир Великий відзначався своєю гуманною та толерантною політикою щодо завойованих народів, дозволив древнім юдеям повернутися з полону до Єрусалима в 537 до н. е.

Давні Індія і Китай

Бу́дда Ша́кьямуни (вьетн. Th?ch-ca M?u-ni; 563 до н. э. — 483 до н. э.; дословно «Пробуждённый мудрец из рода Шакья (Сакья)») — духовный учитель, легендарный основатель буддизма.

Получив при рождении имя Сиддха́ттха Гота́ма (пали) / Сиддха́ртха Гаута́ма (санскрит) («потомок Готамы, успешный в достижении целей»), он позже стал именоваться Буддой (буквально «Пробудившимся») и даже Верховным буддой (Sammāsambuddha). Его также называют: Татха́гата («тот, кто так пришёл»), Бхагаван («господь»), Сугата (Правильно идущий), Джина (Победитель), Локаджьештха (Почитаемый миром).

Конфу́цій (孔子 — Кун-цзи чи 孔夫子 — Кун Фу-цзи, латинською: Confucius; *551 до н. е. — † 479 до н. е.) — давньокитайський філософ дрібношляхетського роду, засновник конфуціанства.

В його вченні значна увага приділяється питанням світобудови і справедливого суспільного устрою у Піднебесній, тобто сучасними словами, у глобальному суспільстві.

Добре освічений самоук, він намагався покращити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Проте його вплив на людей був незначним, і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братом, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті.

Цінь Ши Хуан-ді (кит. 秦始皇帝 — цінь ши хуан ді, « Перший імператор Цінь») (листопад / грудень 260 р. до н. е. — 10 вересня 210 р. до н. е.) — король держави Цінь, який об'єднав розрізнені китайські королівства у одну державу. Засновник і перший імператор династії Цінь. Відомий як «Перший імператор» — Ши Хуан-ді.

Він був організатором ряду фундаментальних реформ, результатом яких стала поява імперського державного утворення яке стало відоме світові як «Китай» (China, «Ціна» — Цінь). Незважаючи на тиранічні форму правління і масові вбивства непокірних, «Перший імператор» розглядається багатьма сучасними китайцями як національний герой, який об'єднав і створив мирний Китай після 200-літніх міжусобних воєн.

Давня Греція

Перикл (грец. Περικλής, 495 до н. е. — 429 до н. е.) — державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період правління Перикла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції.

Головними інструментами впливу Перикла на народ були надія та часом страх. У такий спосіб він то

стримував надто зухвалі ідеї, то підбадьорював і втішав демос у зневірі.

Гоме́р (дав.-гр. Ὅμηρος) — легендарний давньогрецький поет, який вважається автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти). Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання».

Геродо́т Галікарн́аський (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е. — бл.425 до н. е.) — давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

Фі́дій (грец. Φειδίας) — давньогрецький скульптор 5 ст. до н. е. Один з найбільших майстрів давньогрецького мистецтва епохи високої класики.

Фото немає – є його роботи.

Серед робіт Фідія, відомих тільки за описами античних авторів та копіями, найбільш уславленою була колосальна бронзова статуя Афіни Промахос (грец. Πρόμαχος — Передової Воїтельниці), встановлена близько 460 до н. е. на афінському Акрополі в пам'ять про перемогу над персами — та двох грандіозних статуй, виконаних у техніці хрисоелефантійної скульптури: Зевса Олімпійського в храмі Зевса в Олімпії (одне з «семи чудес світу») і Афіни Парфенос (Діви) в храмі Парфенон в Афінах.

Найкраще уявлення про творчість Фідія дає скульптурне оздоблення Парфенону в Афінах (мармур, 438–432 до н. е., зберігаються в музеях: Британський музей, Лондон; Лувр, Париж; Новий музей Акрополя, Афіни), виконане під керівництвом та за особистої участі майстра. Ці твори, повні глибокої людяності, прославляють велич афінського полісу та його громадян, відображають ідеї боротьби афінян проти їхніх ворогів. Скульптура Парфенону, що у поєднанні з архітектурою храму є одним з найвищих зразків синтезу мистецтв, відрізняється надзвичайним багатством ритмів та композиційних прийомів.

Сократ (грец. Σωκράτης, 469 до н. е., Афіни — 399 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ, був першим філософом ,який не залишив жодного письмового джерела після себе.. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, зокрема, його найвидатнішого учня — Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа». Втім у ній важко відрізнити історичного Сократа від Сократа як фігуру, що пропагує платонівські ідеї. Платон представляє Сократа ідеальним втіленням людської сутності, не менш захоплену характеристику мудрецю ще за життя дала Дельфійська піфія:«Хоча Софокл мудрий, а Евріпід ще мудріший, Сократ мудріший за всіх.»

Плато́н (грец. Πλάτων; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Аристо́тель (часто також Арістотель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Арістотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа — Александра. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».

Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Аристотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.

Давній Рим

Ганніба́л, Ганнібал Барка (фінік. , лат. Hannibal Barca, 247 або 246 — † 183 до н. е.) — карфагенський військовий та політичний діяч, який вважається одним з найкращих полководців давнини. За життя був головним ворогом Римської республіки.

Ганнібал виявив себе геніальним полководцем, так що навіть римляни висловлювалися про нього з незвичайними похвалами.

Як головнокомандувач карфагенського війська він захопив у 219 до н. е. Іспанію і посунув через Піренеї і Альпи на Рим. У його війську було 40000 піших вояків, 8000 вершників і 37 бойових слонів. Після перетину річки Родан (сучасна Рона) він отримував як підтримку з боку галльських племен та їх вождів, зокрема Бранка та Магала, так й відчайдушний спротив. При переході через Альпи значна частина війська була втрачена, тим не менше, Ганнібал розбив римлян у двох битвах в долині річки По. Просуваючись вздовж Апеннін, Ганнібал ще два рази завдав римлянам нищівної поразки — при Тразименському озері у 217 до н. е. і під Каннами у 216. Остання, в якій він розбив 8 римських легіонів, стала класичним прикладом в історії військового мистецтва. В таких умовах Рим перейшов на тактику зволікання, ухиляючися від подальших битв. Карфагенське військо роками човгало по Апенинському півострові, грабуючи місцеве населення і не знаходячи гідного супротивника.

Гракхи (лат. Gracchi, одн. Гракх, лат. Gracchus) - давньоримська знатна сім'я, гілка плебейського, але висунувшогося в ряди нової оптиматської аристократії, роду Семпроній (лат. Sempronii).

Тиберій Семпроній Гракх - консул 238 до н. е.

Тиберій Семпроній Гракх був у III столітті до н. е. два рази консулом (215 і 213 до н. е.) і раз - цензором.

Тиберій Семпроній Гракх - консул 177 і 163 до н. е.

Найвідоміші Гракхи - його сини, знамениті римські політичні діячі, соціальні реформатори:

Тиберій Гракх (163-133 до н. е.)

Гай Гракх (153-121 до н. е.)

По матері (Корнелії - дочки Сципіона Африканського) брати Гракхи примикали до знатного і освіченому гуртку Сципіонів, центру грецьких ідей і освіченості, у якому обговорювалися питання політичного, економічного і соціального характеру в застосуванні до існуючого ладу Римської республіки. Одруження обох братів на аристократках ще більше скріпила їх зв'язок з впливовим в політичному світі середовищем. Вихованням своїм і високими прагненнями брати Гракхи зобов'язані особливо матері, жінці шляхетної та освіченої.

Також відомий Луцій (?) Семпроній Гракх - консул-суффект 167 року н. е.

Спарта́к (грец. Σπάρτακος, Sp?rtakos; лат. Spartacus; бл. 109 — 71 р. до н. е.) — гладіатор, вождь і лідер рабів під час Третьої Рабської війни, великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з утікачів-гладіаторів і рабів, і розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.

Повстання Спартака часто розглядається як боротьба пригнобленого народу за свою свободу проти рабовласницької знаті, що знайшло новий сенс для сучасних письменників починаючи з 19-го століття. Вона служила натхненням для багатьох сучасних літературних і політичних письменників, зробивши Спартака народним героєм як давньої, так і сучасної культури

Ю́лій Це́зар (лат. Imperator Gaius Iulius Caesar — ІмператорГай Юлій Цезар, (* 13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник.

Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд Європи та Середземномор'я і залишила визначний слід в житті наступних поколінь.

Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози.

З творів збереглися 58 судових і політичних промов, 19 трактатів по риториці, політиці, філософії і більше 800 листів. Цицерон є автором латинського словника і стилю для вираження абстрактних понять.

Октавіа́н А́вгуст (Octavianus Augustus), Гай Юлій Цезар Октавіан Август (*23 вересня 63 до н. е. — †19 серпня 14 н. е.) — перший римський імператор (з 27 до н. е.), засновник юліансько-клавдіанської династії. Перемогою в 31 до н. е. при Акції над римським полководцем Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою завершив громадянські війни (43-31 до н. е.), що почалися після смерті Цезаря. Зосередив у своїх руках диктаторську владу, зберігши традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою «принципат». Пізніше термін «Август» (лат. звеличений богами) набув значення титулу імператора. Час правління Августа вважається золотим віком римської літератури і мистецтва (Вергілій, Горацій, Овідій, Тіт Лівій та ін.).

Неро́н Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (лат. Nero Claudius Caesar Augustus Germanicus; уроджений — Лу́цій Домі́цій Агеноба́рб (лат. Lucius Domitius Ahenobarbus), з 50 по 54 — Неро́н Кла́вдій Це́зар Друз Германі́к (лат. Nero Claudius Drusus Germanicus), відоміший під ім'ям Неро́н, 15 грудня, 37 — †9 червня, 68, Рим) — римський імператор, п'ятий і останній з династії Юліїв-Клавдіїв.

Також принцепс Сенату, трибун (лат. Tribuniciae potestatis), Батько Вітчизни (лат. Pater patriae), Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus) (з 55 р.), п'ятикратний консул (55, 57, 58, 60, 68 рр.).

Костянтин I, Костянтин Великий, Флавій Валерій Аурелій Константинус, також Святий Костянтин (лат. Flavius Valerius urelius Constantinus) (* 27 лютого 272 — † 22 травня 337) — римський імператор, перший християнин на троні, а також православний святий, іменований рівноапостольним.[1] Його мати Олена також канонізована православна свята.

Бувши поганином, у 312 перед битвою із своїм суперником Максентієм, правителем Італії, мав видіння хреста («Під цим знаком переможеш»). Він звелів своїм воякам намалювати монограми Христа на своїх щитах і здобув перемогу. Своїм Міланським едиктом (313) дозволив сповідування християнства в цілій імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс столицю імперії до Віза́нтія, пізніше названого Константинополем.

Середньовічний світ Західної Європи

Карл І Вели́кий (нім. Karl der Gro?e, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, 2 квітня 747 — 28 січня 814, Аахен) — король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800–814), представник династії Каролінгів.

На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 року Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карл Великий вшановується як засновник двох держав — Німеччини та Франції.

Слов'янське слово «король» («kral» — чеською, «kr?l» — польською) походить від його імені. Сузір'я Великий Віз німецькою мовою називається «Карлів Віз» (нім. Karlswagen).

Карлів авторитет сягав далеко за межі його держави. Щоб запобігти боротьбі за владу між нащадками, не дозволяв дочкам вступати в законний шлюб. Його владу успадкував єдиний син Людовик Благочесний (778–840). Карла Великого поховано в кафедральному соборі Аахена.

Вільгельм I Завойовник (англ. William I, 1027 - 9 вересня 1087) - перший норманський король Англії з 1066. Запровадив феодальний лад до старої англосаксонської системи правління. У 1035-1087 - герцог Нормандії. Найбільшим досягненням правління Вільгельма Завойовника можна вважати загальний перепис земельних володінь в Англії, здійснений 1086 року, результати якого були наведені у двотомній Книзі страшного суду. Це найцінніше джерело зі стану англо-нормандського суспільства кінця XI століття, що не мало аналогів у середньовічній Європі. Сам факт появи такої праці прекрасно демонструє ефективність влади Вільгельма та його могутність у завойованій країні.

Жа́нна д'Арк (Орлеанська Діва) (фр. Jeanne d'Arc (la Pucelle d'Orl?ans), *6 січня 1412 — 30 травня 1431) — національна героїня Франції, католицька свята.

Жанна, селянська дівчина зі сходу Франції, стверджувала, що мала видіння від Бога, у котрих їй було доручено врятувати Францію від англійського панування наприкінці Сторічної війни. Вона очолила французькі війська, і спочатку її діяльність принесла французам чимало успіхів та особисту славу самій Жанні, але потім вона почала зазнавати невдач.

Орлеанська Діва воювала проти англійців на боці майбутнього короля Карла VII; була схоплена бургундцями, союзниками англійців, і 30 травня 1431 року спалена на вогнищі в Руані «за єресь, відьомство і носіння чоловічого одягу».

Одразу ж після її смерті з волі короля та за наказом Папи Римського розпочався реабілітаційний процес, який проходив у Парижі та Руані в 1455—1456 роках і відновив добре ім'я Орлеанської Діви.

У 1920 році Римо-Католицька Церква оголосила Жанну д'Арк святою.

Постать Жанни д'Арк багато використовувалась у мистецтві та літературі, наприклад такими митцями, як Христина Пізанська, Шекспір, Вольтер, Шіллер, Верді, Брехт.

Генріх II Плантагенет, на прізвисько «Короткий Плащ» (англ. Henry II Curtmantle, 5 березня 1133—6 липня 1189) — перший англійський король з династії Плантагенетів.

Генріх II мав титули: герцог Нормандії (1150-1189), граф Анжуйський, Турський та Менський (1151-1189), герцог Аквітанії (1152-1189), король Англії (1154-1189), суверен Ірландії (1171-1175).

Генріх II більшу частину свого правління провів у роз’їздах. Він позбавив своїх баронів права судити, закони короля були поставлені вище місцевих законів. У 1166 році було створено суд звинувачувальних присяжних. Присяжні обирались від кожної сотні (по 12 чоловік) та від кожного села (по 4 чоловіки), вони мали під присягою повідомляти шерифу й суддям про підозрілих осіб (потенційних розбійників, убивць, злодіїв). Підозрілих осіб піддавали «Божому суду» [4]

Генріх прагнув знищити ті замки, які незаконно були створені під час громадянської війни. Для боротьби з ухиленням від військової служби, він запровадив новий податок — «щитовий збір».

Цей податок, який королю сплачували усі вільні землевласники, дозволив королю набирати наймане військо. [4]

У 1184 році «Лісова азіза» проголошувала всі ліси королівства власністю короля.

Філіп II Август (фр. Philippe II Auguste; * 21 серпня 1165 — † 14 липня 1223, Мант) — король Франції. Правив спільно з батьком з 1179 по 1180 рік, і самостійно з 1180 по 1223 рік. Перший король Франції, який почав використовувати власне титул «король Франції» (rex Franciae) замість титулу «король франків» (rex Francorum або Francorum rex), а також перший монарх з династії Капетингів, який передав владу спадкоємцю, не коронуючи його за свого життя.

Оттон І Великий або Отто (нім. Otto I. der Gr??e; *23 листопада 912, Валлхаузен — † 7 травня 973, Мемлебен), з роду «Людольфінгів», син Генріха I Птахолова, короля Східної Франкії. Був герцогом Саксонії, королем Східної Франкії з 936 року та засновником й першим імператором (кайзером) Священної Римської Імперії з 962 року.

З іменем Отто І часто використовується епітет «Великий» (нім. der Gr??e). Його вперше вжив середньовічний хроніст Отто із Фрайзінга (нім. Otto von Freising, 1112—1158), який однак не був сучасником короля Отто І.

Після смерті свого батька Генріха І Птахолова у 936 р. Оттон був коронований на короля Саксонії

959 року княгиня Ольга послала до короля Оттона І посольство. Гільдейсгеймський часопис свідчить: «Прийшли до короля Оттона посли народу Русь (Rusciae gentis) і просили його прислати їм одного з своїх єпископів, який показав би їм шлях істини». Вірогідно, це пов'язано з Священною Римською імперією, проголошення якої у ті часи готувалося, і засновниками якої виступали король Оттон та Ватикан. З цим пов'язана місія Адальберта Магдебурзького, посланця короля Оттона з монастиря святого Максиміліана у Трірі. Продовжуючи політику Карла I Великого, Оттон перейняв опіку над папством. Завдяки одруженню сина Оттона ІІ з візантійською принцесою Теофанією його визнала також і Візантія.

Філіп IV Красивий (фр. Philippe IV le Bel, 1268, Фонтенбло — 29 листопада 1314, Фонтебло) — французький король (1285–1314), син Філіпа III Сміливого, з династії Капетинґів.

Філіп IV був одружений з 16 серпня 1284 року з Жанною I Наварською (11 січня 1272—2 квітня 1305), королевою Навари й графинею Шампані з 1274. Филипові наслідував його син Людовик X.

Філіп IV Красивий увійшов до історії як перший монарх Франції, що скликав 1302 року Генеральні штати, які мали виступати представницьким органом різних суспільних станів (шляхти, духівництва та міщанства) при королі та давати дозвіл на введення нових поборів з населення.

Також, цей монарх вирізнився конфліктом із папством, з якого вийшов формальним переможцем, ув'язнивши 1308 Папу Римського в місті Авіньйон на 70 років. Ця подія ввійшла в історію під назвою Авіньйонський полон.

Фердинанд III Святий (*5 серпня 1199 — †30 травня 1252) — король Кастилії у 1217–1252 роках та король Леону в 1230–1252 роках, визначний політичний та військовий діяч.

За його часів відбувається розбудова міст, з'являються нові собори, зокрема у Бургосі та Севільї.

1671 року його канонізовано.

Ізабе́лла, королева Кастилії та Іспанії (ісп. Isabel I, *22 квітня 1451 — †1504) — королева Кастилії з 1474 після смерті її брата Генріха IV. Коли вона вийшла заміж за Фердинанда Арагонського в 1469, корони двох християнських держав об'єдналися на утримуваному маврами Іспанському півострові. Під час її правління, протягом 1492 року, маврів вигнано з Іспанії. Вона запровадила в Кастилії інквізицію, вигнала також євреїв, фінансувала експедицію Колумба. Її молодша дочка — Катерина Арагонська - перша дружина Генріха VIII, короля Англії. У 1992 католицька церква запропонувала канонізувати її, що викликало гостро негативне ставлення єврейського населення.

Фердина́нд II Араго́нський (*10 березня 1452 — †23 січня 1516) — король Арагона (1479—1516, під іменем Фердінанд ІІ), Сицилії (1468—1516), Неаполя (1504—1516), Валенсії, Сардинії та Наварри, граф Барселони. У 1474—1504 роках був королем (чоловіком королеви) Кастилії під іменем Фердінанд V, а з 1508 і до смерті правив цією країною як регент при своїй дочці Хуані Божевільній.

Син короля Арагона, засновник Іспанської держави, який дістав титул «католицького короля». Одружився з Ізабеллою.

Візантія. Арабський світ

Фла́вій Петро Савва́тій Юстиніа́н (лат. Flavius Petrus Sabbatius Iustinianus, грец. Φλάβιος Πέτρος Σαββάτιος Ιουστινιανός), більше відомий як Юстиніа́н I (* 483 (за іншими даними 482), Тавресій, Верхня Македонія — † 13 чи 14 листопада 565, Константинополь) — візантійський імператор з 1 серпня 527 до своєї смерті в 565. За легендами Юстинін мав слов'янське коріння, і вже за часів правління свого дядька Юстина І грав ключову роль у політичному житті Візантії.

Муха́ммед (араб. محمد‎ — Muhāmmad, «той, кого хвалять», трапляються також варіанти транслітерації Мухаммад, Мохаммед, Мугаммед, Могаммад, Мугаммад, Магомет та інші) ( 570 — 8 червня 632) — святий і пророк, що започаткував релігію Іслам. Вчені вважають Мухаммеда історичною особою, засновником перших громад мусульман, з його слів записано Коран.

Мусульмани вважають його останнім із пророків від часів монотеїзму, в тому сенсі, що, відповідно до слів, що містяться в Корані, і саме ним закінчується цикл одкровень монотеїстично-авраамічних часів в історії людства.

Мухаммед — основоположник ісламу, це зробило його визначальною історичною постаттю в світовій історії. Він також був політичним діячем, засновником і головою мусульманської громади (умми), яка в процесі його безпосереднього правління склала сильне і досить велике державне формування на Аравійському півострові. Власне саме за правління Мухаммеда більшість арабів було об'єднано в одну державу.

Іслам не наділяє Мухаммеда ніякими надприродними рисами, проте навколо його особи поступово виник цілий цикл легенд про чудеса. Його особа дуже шанується серед мусульман, поширені молитви про нього, а його ім'я використовується як талісман. У деяких ісламських країнах, наприклад, у Сирії, є звичай називати хлопчиків кількома іменами, одним із яких обов'язково є Мухаммед.

бу́ Алі́ аль-Хусе́йн ібн Абдалла́х ібн Сі́на, латинізоване — Авіце́нна, (араб. ابو علی حسین بن عبدالله بن سینا‎, лат. Avicenna, 980 — †1037) — перський вчений-енциклопедист, філософ, лікар, хімік, астроном, теолог, поет. Вважається найвпливовішим поліматом Золотої доби ісламу.

Ібн Сіна написав близько 450 трактатів на теми з різних галузей науки, з них збереглося близько 240. Більшість з його праць (близько 150) присвячені філософській тематиці, 40 — медицині. Найвідомішими роботами є «Книга зцілення», обширна філософська і наукова енциклопедія, і «Канон лікарської науки», який був основним підручником для вивчення медицини у багатьох середньовічних університетах.

Був лікарем і візирем правителів середньоазіатських держав тих часів.

Лев Матема́тик (Лев Фило́соф) (около 790 г. — около 870 г.) — византийский математик и механик; архиепископ Фессалоник в 840—843 годах. Основатель Магнаврской высшей школы в Константинополе.(фото відсутнє)

Культура Західної Європи в V- ХV ст.

П'єр Абеляр рідше Абелар (фр. Pierre Abailard/Ab?lard, лат. Petrus Abaelardus, *1079 — †21 квітня 1142) — французький богослов, філософ-схоласт і поет; працював над питаннями логіки і теології. Деталі свого життя описав в автобіографії «Історія моїх страждань».

Ро́джер Бе́кон (англ. Roger Bacon) (1214— 11 червня 1294) — англійський філософ, учений, викладач Оксфордського університету, францисканець. У 1266 за пропозицією свого друга, папи Климента IV, він почав свою «Велику працю» (Opus maius) — конспект всіх галузей знання. У 1268 він послав свою працю разом з «Малою працею» (Opus minus) і іншими статтями папі. Його заслугами вважають багато відкриттів, включаючи відкриття збільшувальних лінз. У своїх працях він висунув низку цікавих ідей про літальні апарати, підйомні крани, про способи добування багатьох хімічних речовин, у тому числі пороху

Йо́ганн Гутенбе́рг (Johann Gutenberg) (* 1397-1400, Майнц (Німеччина) — † 3 лютого 1468) — європейський винахідник і першодрукар, який винайшов і запровадив промислову технологію друкарства у практику виготовлення книжок.

Прецизійний механік шляхетного роду.

Його новаторським рішенням було створення у Європі першого по-справжньому великого видавництва. До того часу друкували або окремі аркуші із складним оздобленням, призначені для подальшого заповнення рукописним шрифтом, або ж дрібні друкарські вироби типу листівки.

Інше важливе досягнення Гутенберга — вдалий проект модифікації тогочасного готичного рукописного шрифту, і перш за все створив основні правила верстки, якими користуються більшість професійних друкарів та розробників програмного забезпечення для сучасної комп'ютерної верстки.

Хоча розробки Гутенберга не принесли йому фінансового успіху, технології друку швидко поширюватися, а новини та книги почали розповсюджуватися по Європі набагато швидше, ніж раніше

Да́нте Аліґ'є́рі (іт. Dante Alighieri) (* 13 липня 1265, Флоренція — † 13/14 вересня 1321, Равенна) — видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема «Божественна Комедія» (іт. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.

Джова́нні Бокка́ччо (італ. Giovanni Boccaccio; * червень або липень 1313, Флоренція — †21 грудня 1375) — італійський письменник епохи Відродження, друг Франческо Петрарки.

Боккаччо був першим гуманістом і одним з найосвіченіших людей Італії. У Андалоне дель Неро він вивчав астрономію й цілих три роки тримав у своєму будинку калабрійця Леонтія Пілата, великого знавця грецької літератури, щоб читати з ним Гомера. Подібно своєму другові Петрарці, він збирав книги і власноруч переписав дуже багато рідкісних рукописів, які майже всі були знищені під час пожежі в монастирі Санто-Спіріто (1471). Він скористався своїм впливом на сучасників, щоб збудити в них любов до вивчення і знайомства з древніми. Його стараннями у Флоренції була заснована кафедра грецької мови та літератури. Одним з перших він звернув увагу суспільства на жалюгідний стан наук в монастирях, які вважалися їх хранителями. У монастирі Монте-Кассіно, найвідомішому в усій тогочасній Європі, Бокаччо знайшов бібліотеку, запущену до такої міри, що книги на полицях були покриті товстими шарами пилу, у одних рукописів були видерті сторінки, інші були порізані й понівечені, а, наприклад, чудові рукописи Гомера і Платона були помережані написами й богословською полемікою. Там він дізнався, між іншим, що брати роблять з цих рукописів свистульки дітям і талісмани жінкам. Головним твором Боккаччо, що обезсмертив його ім'я, був його прославлений та ославлений «Декамерон» (10-денні розповіді) — збірка 100 повістей, розказаних товариством з 7 паній і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися до села і там гаяли час цими розповідями.

Франче́ско Петра́рка, також просто Петрарка (італ. Francesco Petrarca, *20 липня 1304, Ареццо — †18 липня 1374, Арква) — італійський поет та літописець, ранній гуманіст. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму».

Особливо відомі сонети Петрарки, котрі вважаються зразком жанру. Мова творів Петрарки, Данте та Бокаччо (відомі також як «три корони» = італ. tre corone) заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Crusca виданого 1612 року.

Сандро Боттічеллі (італ. Sandro Botticelli; 1 березня 1445 — 17 травня 1510) — італійський живописець флорентійської школи. Справжнє ім'я — Алесандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі (Alessandro di Mariano di Vanni Filipepi); У 1470 р. отримав першу значну замову - алегорії для залу суду Торгівельної гільдії. Працював поряд з Антоніо Поллайоло . Серед перших самостійних творів - Святий Себастьян для церкви Санта Марія Маджоре. Почалися і перші замови з інших міст - за документами художник працював у місті Піза( каплиця Короновані, де створив фреску, зруйнована). Є відомості, що приїздив до Угорщини, де теж малював фрески в місті Естергом .

Слов’яни та їхні сусіди

Кири́ло і Мефо́дій — слов'янські просвітителі та проповідники метро християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову, брати.

Кирило і Мефодій заклали основи слов'янської писемності і літератури.

Оригінали творів Кирила і Мефодія не збереглися. Творами Кирила учені вважають «Азбучну молитву», «Пролог до Євангелія» та ін. Мефодія називають автором гімну на честь Дмитра Солунського.

Обидва брати були канонізовані Східною (православною) Церквою та названі «рівноапостольними», а також причислені до святих Західною (католицькою) Церквою.

У 1980 році Папа Іван-Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.

День святих Кирила та Мефодія відзначається католиками 14 лютого, православними та католиками східного обряду 24 травня.

Ян Гус (чеськ. Jan Hus; пр. 1369 Гусинець, Південна Чехія — 6 липня 1415 Констанц, Німеччина) — чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор, ректор Празького університету, послідовники якого стали відомими як гусити.

У своїх проповідях Ян Гус критикував тодішні звичаї Католицької церкви, і закликав повернутися до витоків християнської віри. Основні положення, які викликали незадоволення з боку церковних ієрархів були такими:

Не можна стягувати плату за таїнства і продавати церковні посади. Священикові досить брати невелику плату з багатіїв, щоб задовольнити свої найпростіші життєві потреби.

Не можна сліпо підкорятися церкві, але потрібно думати самим, відповідно до слів зі Святого Письма: «Якщо сліпий поведе сліпого, обидва впадуть у яму».

Влада, що порушує заповіді Бога, не може бути Ним визнана.

Власність повинна належати справедливим. Несправедливий багатій є злодієм.

Кожен християнин повинен шукати правду, навіть ризикуючи благополуччям, спокоєм і життям.

Ян Жижка (чеськ. Jan ?i?ka) (* близько 1360, Троцнов — 11 листопада 1424, Пршибислав) — чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу. Про більшу частину життя Яна Жижки з Троцнова скільки-небудь докладних відомостей не збереглося. Відомо лише, що він народився приблизно в 1360 році на півдні Чехії і походив із небагатого дворянського роду. Більшість істориків схиляється до думки, що одне око він втратив у результаті травми в дитинстві або ранньої юності, іншого ж позбувся вже під час гуситських воєн. Тому на портретах, що зображують полководця на початку його кар'єри, ганчірка зазвичай закриває його праве око, на пізніших — вже обидва.

Казимир ІІІ Вели́кий ( пол. Kazimierz III Wielki) (*30 квітня 1310 — †5 листопада 1370) — польський король (1333–1370), титулярний «Король Русі».

Внутрішня політика — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема 1337–1346 рр. — грошова реформа, 1347 р. — видання Вісліцький і Пйотркувський статути — перші повні записи польського звичаєвого права.

Зовнішня політика — орієнтація на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.

Дмитро́ Донськи́й (також Дмитрій Донськой) (* 12 жовтня 1350 — †19 травня 1389) — великий князь московський (із 1359 року) та володимирський (із 1362, з перервами). Канонізований РПЦ як преподобний, день пам’яті вшановується 19 травня (ст.ст.). Загалом володіння Московського князівства при Дмитру Донському розширилися, хоча це й коштувало тяжких людських і матеріальних втрат. 1389 року Дмитро Донський встановив новий (територіальний) принцип формування війська на відміну від попереднього (служилого); дещо обмежив права боярства, сприяв централізації органів влади.

Важливим успіхом Дмитра Донського на шляху зміцнення великокнязівської влади й Московської держави була передача ним по заповіту Володимирського великого князівства як власної «вотчини» синові — великому князю московському Василію Дмитровичу

Мехмед II Фатіх (Мегмед ІІ Фатіг; Завойовник, тур. محمد الثانى Mehmed-i sānī, Lakabı el-Fatih (الفاتح), нар.30 березня 1432, Едірне — 3 травня 1481) — турецький султан (1444—1446, 1451—1481 рр.), найбільший полководець свого часу — завоював Константинополь, поклавши кінець існуванню Візантійській імперії, Кримське ханство, Сербію, Морею,

Трапезундську імперію, Боснію, Албанію.

Вів завойовницьку політику, особисто очолював походи турецької армії. В травні 1453 захопив Константинополь, поклав край існуванню Візантійської імперії. В 1452-59 внаслідок війни з Сербію перетворив її у турецьку провінцію. За правління М. II турками була завойована Морея (1460), Трапезундська імперія (1461), Боснія (1463), острів Евбея. В 1475 Мехмед II примусив хана Менглі-Гірея визнати Кримське ханство васальними володіннями Османської імперії, чим було покладено початок постійним турецько-татарським нападам на Україну. В 1478 османські війська завоювали Волощину, а в 1478-79-Албанію. В період правління Мехмеда II був складений перший збірник законів Османської імперії «Канун-наме».

Андрі́й Рубльо́в (1360? — 17 жовтня 1428[1]) — давньоруський художник-іконописець, чернець. Мистецтво Рубльова, який мав величезну кількість учнів, вважається найвищим досягненням давньоруського живопису XV століття.

Андрій — чернече ім'я; мирське ім'я невідоме. Збереглася ікона, підписана «Андрій Іванов син Рубльов». І хоча на думку експертів ікона пізня і підпис явно підроблена, це є непрямим свідченням того, що батька художника звали Іваном.

Найбільші майстри давньоруської живопису відчули глибоке вплив його творчості. Російською православною церквою Андрій Рубльов канонізований у 1988 році у лику преподобного. День преподобного Андрія Рубльова святкується 17 липня.

Великі географічні відкриття.

Христофо́р Колу́мб (італ. Cristoforo Colombo, ісп.Crist?bal Col?n, лат. Christophorus Columbus, порт. Crist?v?o Colombo або Christovam Colom) (* 29 жовтня 1451 р. (інша версія — 1446 р.) — † 20 травня 1506 р.) — іспанський мореплавець, першовідкривач Америки (Багамських та Антільських островів, узбережжя Центральної та Південної Америки).

Ва́ско да Га́ма (порт. Vasco da Gama, вимовляється: Вашку да Ґама, МФА: [‘vaʃku dɐ ‘gɐmɐ], *1469 — †24 грудня 1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки.

Амері́ґо Веспу́ччі (італ. Alberigo Vespucci, Amerigo Vespucci, *9 березня 1451 — †22 лютого 1512) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент.

Здійснив дві експедиції до берегів Південної Америки (1499, 1502).

Ферна́н (Ферна́ндо) Магеллан (ісп. Hernando deMagallanes, порт. Fern?o de Magalh?es) (* 1480 — † 27 квітня 1521) — португальський мореплавець на іспанській службі. Керував першою успішною навколосвітньою експедицією, під час якої сам Магеллан загинув. Дав назву Тихому океану.

Реформація і Контрреформація

Ма́ртін Лю́тер (нім. Martin Luther; *10 листопада 1483, Айслебен — † 18 лютого 1546, Айслебен) — реформатор Церкви, засновник протестантського руху.Лютер вибухає критикою ролі церкви в порятунку, яка виражається 31 жовтня 1517 року в 95 тезах

Томас (Фома) Мюнцер (нім. Thomas M?ntzer, бл. 1490 — 27 травня 1525) — радикальний проповідник часів Реформації, який став повстанським лідером під час Селянської війни. Він першим від Лютера виступив проти католицької церкви. Підтримував анабаптистів.

Жан Кальвін (фр. Jean Calvin) (*10 липня 1509 — †27 травня 1564) — французький протестантський релігійний реформатор, засновник кальвінізму. У червні 1536 Кальвін покинув Феррару, заїжджав до Парижа, звідки відправився в Стасбург. У зв'язку з військовими діями там, він мусив їхати через Женеву. В Женеві Кальвін зустрівся з Гільємом Фарелем, який умовив Кальвіна поселитися в Женеві та допомагати у справах реформістської церкви. Кальвін читав лекції, у 1537 був вибраний пастором. У 1538 році вимушений був покинути Женеву, де до влади прийшли його противники. З 1538 по 1541 служив священиком в Страсбурзі. У 1541 женевський магістрат попросив Кальвіна повернутися в місто. Кальвін приїхав до Женеви, де залишався до самої смерті. Реформаторські ідеї Кальвіна не лише набули широкого поширення в Швейцарії, але незабаром стали популярні в багатьох країнах світу.

Хоча Кальвін ніколи не мав світської влади, за час його життя в Женеві в місті поступово встановився режим, що нагадував теократичну диктатуру. Проте організація кальвіністської церкви зберегла порівняно демократичний характер.

Святий Ігна́тій Лойо́ла, S.J. (повне ім'я: І́ньїго Ло́пес де Река́льде Лойо́ла) (*24 грудня 1491 Азпейтія, Королівство Наварри, суч. Іспанія — †31 липня 1556, Рим) — християнський святий, наварський шляхтич, засновник католицького ордену освітян і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі як єзуїти. Ігнатій Лойола був активним борцем з протестанською Реформацією, поборником католицьких цінностей і захисником Папського авторитету у Європі.

Карл V Габсбург (ісп. Carlos I (V), лат. Carolus V, нід. Karel V, нім. Karl V., фр. Charles V; 24 лютого 1500, Гент, Фландрія — 21 вересня 1558, Юсте, Естремадура) — король Німеччини (римський король) з 28 червня 1519 по 1520 роки, імператор Священної Римської імперії з 1520 року (коронований 24 лютого 1530 року в Болоньї папою римським Климентом VII), король Іспанії (Кастилії й Арагону) з 23 січня 1516 року (під ім’ям Карла I). Найвизначніший державний діяч Європи першої половини XVI століття, що зробив найбільший внесок в історію серед правителів того часу. Карл V — остання людина, яку будь-коли було формально проголошено римським імператором, він же — остання людина, яка відсвяткувала в Римі тріумф.

Західноєвропейські держави в XVI —першій половині XVII ст.

Ге́нріх IV (фр. Henri III, 13 грудня 1553, По — 14 травня 1610, Париж) — король Франції. Засновник французької королівської династії Бурбонів. Французи пов'язували з його ім'ям кінець релігійних воєн 1562–1594 років і набуття права на свободу віросповідання завдяки підписаного ним Нантського едикта.

Діяльність Генріха IV, що прагнув добробуту та миру серед підданих, значною мірою відповідала потребам народу, в пам'яті якого Генріх Наваррський залишився як le bon roi Henri — «Добрий король Генріх».

Арма́н Жан дю Плессі́, герцог де Рішельє (фр. Armand Jean Du Plessis, Cardinal et Duc de Richelieu; *9 вересня 1585 — †4 грудня 1642) — французький політичний діяч, кардинал, генералісимус, глава королівської ради (перший міністр Франції) з 1624. Допоміг королю Людовику XIII зробити Францію могутньою державою. Його метою було зробити монархію абсолютною, він жорстоко розправився з опозицією знаті і придушив політичну владу гугенотів, проте зберіг релігійну свободу. 3а межами Франції прагнув установити верховенство в Європі, зруйнувавши владу Габсбургів, тому підтримував шведського короля Густава Адольфа і німецьких князів-протестантів у боротьбі проти Австрії й у 1635 привів Францію до участі у Тридцятирічній війні. Заснував Французьку академію. Його родич Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє був одним з розбудовників Одеси.

Філіп II Габсбург також відомий як Філіп Розсудливий (Felipe El Prudente). (*21 травня 1527 — 13 вересня 1598) — король Іспанії (1556—1598 рр.) та король Португалії (1580—1598 рр.).

Вільгельм I Оранський (Мовчазний; *24 квітня 1533 — †10 липня 1584) — принц Оранський, перший зі спадкових штатгальтерів (правителів) Нідерландів (з 1572), один з ватажків Нідерландської буржуазної революції, направленої проти іспанського володарювання і католицизму; загинув від руки католика-фанатика.

Вільгельм III, принц Оранський (нід. Willem Hendrik, Prins van Oranje; 14 листопада 1650, Гаага — †8 березня 1702, Лондон) — правитель Нідерландів (штатгальтер) з 28 червня 1672 року; король Англії як Вільгельм III, англ. William III, з 13 лютого 1689 й король Шотландії як Вільгельм II, англ. William II, з 11 квітня 1689. Був сильним прихильником протестантів.

В перші роки правління Вільгельм боровся з прихильниками Якова (Джеймса) (якобітами), розбивши їх у битві на річці Бойн у Ірландії (1690 р.). Ірландські протестанти (оранжисти) досі відзначають цей день як свято та шанують Вільгельма Оранського як героя. Помаранчевий (оранжевий, від англ. orange) колір, фамільний для Оранської династії, на прапорі Ірландії — символ протестантів.

Єлизаве́та I (англ. Elizabeth I of England, *7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками, відома також як королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи у володаря морських просторів.

Єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена неправонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії Тюдор без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та допомозі протестантській церкві.

За стилем правління Єлизавета була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «video et taceo» — «бачу але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з найграндіозніших звитяг в англійській історії.

Культура Західної Європи в XVI —першій половині XVII ст.

Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні (італ. Michelangelo di Francesci di Neri di Miniato del Sera i Lodovico di Leonardo di Buonarroti Simoni, часто відомий як Мікеланджело; 6 березня 1475, Капрезе — 18 лютого 1564, Рим) — італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра. Мікеланджело також був першим представником західноєвропейського мистецтва, чия біографія була надрукована ще за його життя.

Рафае́ль Са́нті (італ. Raffaello Santi, Raffaello Sanzio; * березень чи квітень 1483, Урбіно — † 6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження.

А́льбрехт Дю́рер (нім. Albrecht D?rer, *21 травня 1471 — †6 квітня 1528) — німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри, екслібриси.

Пі́тер Бре́йгель-старший, відомий ще як «Мужицький» (нід. Pieter Bruegel de Oude, МФА: [ˈpitər ˈbr?:ɣəl]; близько 1525 — 9 вересня 1569) — (фламандський) живописець та графік, найвідоміший і найзначніший із носіїв родинного прізвища пензлярів. Майстер пейзажу та жанрових сцен. Батько художників Пітера Брейгеля молодшого (Що з пекла) і Яна Брейгеля старшого (Що з раю).

Ві́льям Шекспі́р (англ. William Shakespeare, хрещений 26 квітня 1564, дата народження невідома, Стретфорд-на-Ейвоні — 23 квітня (3 травня) 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) — англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом всіх часів.

То́мас Мор (англ. Sir Thomas More; *7 лютого 1478 — †6 липня 1535) — англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер (1529—1532 рр.). Автор суспільно-політичного трактату «Утопія». Один з основоположників утопічного соціалізму. Святий Римо-католицької церкви.

Мікеланджело Мерізі да Караваджо (італ. Michelangelo Merisi da Caravaggio, ломб. Michelangiul Merisi d? Caravagg); (*28 вересня 1573 — †18 липня 1610) — італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, що працював у Римі 1592—1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з моделей, часто в образах святих і мадонн зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», «Навернення Савла в апостола Павла» (Санта Марія дель Пополо, Рим), персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».

Пі́тер Па́уль Ру́бенс (нід. Peter Paul Rubens, МФА: [ˈpe:tər ˈpʌul ˈrybə(n)s]; *28 червня 1577, Зіген — †30 травня 1640, Антверпен) — фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко. Полотна Рубенса можна розділити на три категорії: ті, які він малював сам, ті, які він малював частково, зазвичай руки й обличчя, та ті, які були намальовані під його загальним керівництвом. Як було заведено в ті часи, він мав велику майстерню, в якій працювали числення підмайстри й учні. Деякі з них, наприклад Антоніс ван Дайк теж стали славетними художниками. Рубенс також запрошував для виконання певних деталей великих композицій, таких як тварини й натюрморти, спеціалістів, таких як Франс Снейдерс або Якоб Йорданс.

Рембрандт Герменсон ван Рейн (нід. Rembrandt Harmenszoon van Rijn, МФА: [ˈrɛmbrɑnt ˈɦɑrmənsoːn vɑn ˈrɛin]; 15 липня 1606 (або 1607) — 4 жовтня 1669) — нідерландський художник, офортист доби бароко.

Відомо, що Рембрандт утримував велику майстерню і мав багато учнів та помічників. Його слава була такою, що поважні особи, відвідуючи Амстердам, прагнули купити його картини, і він би з радістю виконував власноруч стільки замовлень, якби міг. Список учнів Рембрандта періодів в Лейдені і Амстардамі, досить великий, переважно з тієї причини, що його вплив на художників, які його оточували, був настільки значний, що часто складно визначити, працював той чи інший художник у його майстерні чи лише копіював стиль для клієнтів, які хотіли придбати Рембрандта.

Джорда́но Бру́но (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, прізвисько — Бруно Ноланець,1548, Нола поблизу Неаполя — 17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.

Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував погляди Коперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метапсихоз (переселення душ). Домініканин, 1576 вийшов із закону, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. у своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породженим з неуцтва; 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і був спалений на Кампо деї Фйорі у Римі.

Парацельс (лат. Paracelsus) (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище — Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; von Hohenheim) (24 жовтня 1493, Швіц, — 24 вересня 1541, Зальцбург), лікар епохи Відродження, «перший професор хімії від створення світу» (О. І. Герцен). Його псевдонім означає "той, хто наблизився до Цельса, знаменитого римського філософа та лікаря I ст."

Фре́нсіс Бе́кон (англ. Francis Bacon) (*22 січня 1561, Лондон — †9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.

Став лордом-канцлером у 1618 році і того ж року, будучи викритим у хабарництві, був оштрафований на 40000 фунтів (згодом суму було зменшено королем). Провів 4 дні в лондонській в'язниці.

Його роботи: «Есе» (1597), що характеризується особливою стислістю; «Успіх навчання» (1605), що розглядає науковий підхід в освіті; «Новий Органон» (1620), у якій він перевизначив завдання природничої науки, вбачаючи у ній засіб для експериментального відкриття і метод посилення влади людини над природою; «Нова Атлантида» (1626), що описує той утопічний стан, у якому звичайно відбувається пошук і використання наукової істини.

Бекон розробив новий, антисхоластичний метод наукового пізнання. Догматичній дедукції схоластів він протиставив індуктивний метод, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних. Матеріалізм Бекона — непослідовний. Визнаючи об'єктивність і пізнаванність матеріального світу, активність матерії та її рух, вірячи у силу розуму і науки, Бекон робив поступки теології і додержувався вчення про т. з. двоїсту істину. Найважливіші філософські твори Б.: «Новий Органон», «Про принципи і начала».

Микола́й Копе́рник (пол. Mikołaj Kopernik, лат. Nicolaus Copernicus Torinensis або Thorunensis або Torunensis, ім'я при народженні — Nikolas Koppernigk; *19 лютого 1473, Торунь, Польща — †24 травня 1543, Фромборк, Польща) — польський астроном і математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

Галіле́о Галіле́й (італ. Galileo Galilei; 15 лютого 1564 — 8 січня 1642) — італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства. Відомий тим, що вніс значні вдосконалення в конструкцію телескопа, а також за допомогою телескопічних спостережень довів правильність геліоцентричної теорії будови сонячної системи. Син музиканта Вінченцо Галілея.

Польська держава і Московське царство

Сигізму́нд II А́вгуст (лат. Sigismundus Augustus, пол. Zygmunt II August, рус. Жикгимонтъ Августъ; 1 серпня 1520 - 7 липня 1572) — Великий князь Литовський (1544-1569) і король польський (1548-1569) із литовської династії Ягеллонів. Перший монарх Речі Посполитої — король польський і великий князь литовський (1569-1572). Єдиний син польського короля Сигізмунда I Старого й міланської герцогині Бони Сфорци. Народився у Кракові. 1569 року затвердив Люблінську унію, за якою Королівство Польське й Велике князівство Литовське об'єднувалися в одну федеративну державу — Річ Посполиту, а спадкова монархія замінювалася виборною. Одружувався тричі, але не мав сина-спадкоємця. Помер у Книшині. Похований у Каплиці Сигізмунда, в Кракові. Останній представник Ягеллонів на престолах Литви і Польщі.

Стефа́н Бато́рій, Степан Баторій (угор. B?thory Istv?n, біл. Стэфан Баторы, лит. Steponas Batoras , рум. Ştefan Báthory, пол. Stefan Batory) (*27 вересня 1533 — †12 грудня 1586) — польський король (з 1576), Великий князь Литовський та Руський (з 1576), глава Речі Посполитої обох народів.

Іван IV Грозний (рос. Иван (Иоанн) IV Грозный) (* 25 серпня 1530, с. Коломенське поблизу Москви — † 18 березня 1584, Москва) — московський самодержець; титулувався як великий князь Московський і всєя Русі (1533–1547 рр.), Великий государ, Божиєю милістю цар і великий князь всєя Русі (з 16 січня 1547 р. до 18 березня 1584 р., крім 1575–1576 рр., коли «великим князем всєя Русі» номінально був Симеон Бекбулатович). Син великого князя московського Василя III та Олени Василівни Глинської. Увійшов в історію Росії як дуже суперечлива особистість: з одного боку — як реформатор і талановитий публіцист, автор блискучих літературних «послань» до різних діячів, а з іншого — як жорстокий тиран і людина з хворобливою психікою

Олексій I Михайлович Романов (*19 (29) березня 1629 — †29 січня (8 лютого) 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. Батько Петра І Великого. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Великия і Малия і Білия Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар» (рос. Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель).

Криза старого порядку. Початок модернізації

О́лівер Кро́мвель (англ. Oliver Cromwell) (*25 квітня 1599 — †3 вересня 1658) — лорд-протектор Англії в 1653—1658 роках, лідер пуритан. Військовий керівник громадянської війни в Англії, прибічник парламентаризму, один з організаторів армії парламенту Англії в боротьбі з королівською армією під час Громадянської війни.

Марі́я Тере́зія Вальбурга Амалія Христина (нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina; *13 травня 1717, Відень — †29 листопада 1780) — ерцгерцогиня Австрії, королева Угорщини з 25 червня 1741 р.[3], королева Богемії з 20 жовтня 1740[4], Королева Галичини та Володимирії та імператриця Священної Римської імперії (як жінка, а пізніше вдова Франца I Стефана Лотарингського, обраного імператором 1745 року). Засновниця Лотаринзької гілки династії Габсбургів. Правління Марії-Терезії — епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю. Старша донька імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурга.

Йозеф (українізоване Йосиф, Йосип II (нім. Joseph II; 13 березня 1741 — 20 лютого 1790) — король Німеччини з 27 березня 1764, обраний імператором Священної Римської імперії 18 серпня 1765 року, старший син Марії Терезії; самостійно правив лише починаючи зі смерті матері 1780; 29 листопада 1780 року успадкував від неї володіння Габсбургів — ерцгерцогство Австрійське, королівства Богемське та Угорське, Королівство Галичини та Володимирії. Видатний державний діяч, реформатор, яскравий представник епохи освіченого абсолютизму.

Людо́вик XIV (фр. Louis XIV, * 5 вересня 1638 — † 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім'я Людовик Богоданий (фр. Louis-Dieudonn?), відомий також як «король-дитя», а потім — «король-сонце». Батько — Людовик XIII. Його матір'ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька воєн 1667–1668, 1672–1678, 1688–1697 і 1701–1713 (Війна за іспанську спадщину) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію і Нідерланди. Людовик

XIV відомий як заступник мистецтв та наук.

Жан-Бати́ст Кольбе́р (фр. Jean-Baptiste Colbert; *29 серпня 1619 — †6 вересня 1683) — французький державний діяч. На початку державної служби був протеже Мазаріні, який призначив його своєю довіреною особою. Молодий король Людовік XIV призначив Кольбера інтендантом фінансів. На цій посаді відзначився наполегливою працею та впровадженням багатьох реформ.

Петро́ Олексі́йович Рома́нов (Петро I; рос. Пётр Алексеевич Романов; *30 травня (9 червня) 1672, Москва, Московія — †28 січня (8 лютого) 1725, Санкт-Петербург, Російська імперія) — останній цар Великої, Малої і Білої Русі (1682–1725 роки), з 1721 — перший імператор Всеросійський. Відколи до Московської держави долучили численні землі (фактично на початку його правління його владі корилися тільки землі Московії, землі козацьких військ — Запорізького, Донського, Яїцького, Уральського та інших йому не корилися) та перемоги у Північній війні заснував Російську імперію. Провів у державі численні реформи.

Катери́на ІІ (Катерина Олексіївна Романова, рос. Екатерина II Великая, імя за народженням: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) (*21 квітня (2 травня) 1729, Штетін, Пруссія — †6 (17) листопада 1796, Санкт-Петербург) — російська імператриця (1762–1796) дому Романових.

Дружина (вдова) імператора Петра III, мати імператора Павла І.

Епоха царювання Катерини II в російській і європейській історіографії Нового часу одержала назву «освіченої монархії» і вважається «золотим віком» російського імперського абсолютизму.

Суво́ров Олекса́ндр Васи́льович (рос. Александр Васильевич Суворов; * 13 (24) листопада 1729 — † 6 (18) травня 1800) — граф Римницький (1789), князь Італійський (1799), відомий російський полководець. Один із засновників російської військової справи, генералісимус (1799) російських наземних та морських сил, генерал-фельдмаршал австрійських та сардинських військ.

Згідно з російською історіографією, за все життя не зазнав жодної прямої поразки. Кавалер всіх російських та багатьох іноземних військових орденів

Ломоно́сов Миха́йло Васи́льович (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови, перший російський академічно освічений вчений. Ще одним захопленням Ломоносова була російська історія. 1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до часів до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р. 26 травня 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідкісне астрономічне явище — проходження Венери над сонячним диском і відкрив атмосферу планети.

США

Джо́рдж Ва́шингтон (англ. George Washington; 22 лютого 1732 — 14 грудня 1799) — американський державний діяч, перший президент Сполучених Штатів (1789–1797), батько-засновник США, головнокомандувач Континентальної армії, учасник війни за незалежність Північно-Американських штатів, творець американського інституту президентства, генерал армій США. З його ініціативи до усіх президентів в США звертаються містер Президент. Утвердив значимість права під час придушення повстання віскі, яке вибухнуло через підвищення податку на алкоголь. За його президентства Александер Гамільтон заснував перший Банк Сполучених Штатів Америки.

Бенджамін Франклін (англ. Benjamin Franklin) (17 січня 1706—17 квітня 1790) — один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон. Один з лідерів війни за незалежність США. Один із розробників дизайну Великої Державної Печатки США (Великої печатки). Як учений він був помітною фігурою в історії фізики, зробивши відкриття в галузі електрики. Як політичний автор і активіст він більше, ніж хто-небудь був автором ідеї Американської нації. Будучи дипломатом протягом Американської Революції, він уклав альянс з Францією, що допомогло захистити незалежність.Бенджамін Франклін — єдиний з батьків-засновників, хто скріпив своїм підписом всі три найважливіші історичні документи, що лежать в основі утворення Сполучених Штатів Америки як незалежної держави: Декларацію незалежності США, Конституцію США і Версальський мирний договір 1783 року (Другий Паризький мирний договір), що формально завершив війну за незалежність тринадцяти британських колоній в Північній Америці від Великобританії. Портрет Бенджаміна Франкліна знаходиться на стодолларовій купюрі федеральної резервної системи США з 1928 року.

То́мас Дже́фферсон (англ. Thomas Jefferson, * 13 квітня 1743 — † 4 липня 1826) — учасник Першої американської революції, 3-й президент США, один із засновників цієї держави, видатний політичний діяч, дипломат і філософ.

Джефферсон зображений на дводоларовій банкноті і п'ятицентовій монеті. Він був головою комітету написання Декларації незалежності США. Політик походив з родини багатого вірджинського плантатора. Здобув добру освіту в Коледжі Вільяма і Мері. Працював адвокатом. У 26-річному віці його обрали до законодавчих зборів Вірджинії. Політичною метою Джефферсона було досягнення незалежності англійських колоній у Північній Америці та створення власної державності. У 1775 році Джефферсона обрано депутатом континентального конгресу. До Декларації незалежності, яку за дорученням конгресу розробляв 33-річний Джефферсон (наймолодший із депутатів), він увів пункт про скасування рабства. Проте цей пункт під час редагування документа спеціальна комісія викреслила.

Країни Сходу

Сулейма́н І Пи́шний або Кануні (Законодавець) (тур. S?leyman Kanuni) ( 6 листопада 1494, Трабзон — 5/6 вересня 1566, Сігетвар) — османський султан з 1520 до 1566. Був сином Селіма І Грізного та Хафізи. Сулейман став найвизначнішим правителем Сходу XVI ст., бувши на вершині військової, політичної і економічної могутності Османської імперії. Титули Сулеймана — султан султанів (шах шахів, цар царів), Тінь Бога на Землі, Цезар усіх земель Риму (після взяття Риму — Константинополя, османські султани взяли собі титул «римського імператора»). Дружиною Сулеймана I була Настя Лісовська («Роксолана»). У часи його панування Османська імперія досягла піку своєї могутності. Сулейман I проводив численні війни, в результаті яких розширив територію Османської імперії. Він був найбільшим, з погляду обсягу приєднаних земель, османським завойовником. Провів реформу адміністрації, армії, фінансів. Був також меценатом і поетом (писав під псевдонімом Мухіббі).

Захіредді́н Муха́ммед Бабу́р (*14 лютого 1483 — †26 грудня 1530) — нащадок Тамерлана, син правителя Фергани Омар-шейха. Засновник Імперії Великих Моголів. Вигнаний внаслідок міжусобних воєн з Середньої Азії, осів в Афганістані, звідки 1525 року розпочав похід до Індії. Розбивши 1526 року військо Ібрагіма Лоді, султана Делі, заснував Імперію Великих Моголів. Відомий як письменник. Мемуари — «Бабур-наме» — пам'ятка староузбецької літератури, що не втратила своєї історичної і художньої цінності до наших днів. Автор «Дивану» — збірки ліричних віршів, в яких відбилась туга за батьківщиною; окремі вірші перекладені українською мовою. Написав також трактати з поетики, музики, військової справи, дидактичний твір «Мубаїн». Його донька Гульбадан Бегам в стилі «Бабур-наме» склала історичний твір «Хумаюн-наме».

Токуґа́ва Ієя́су (яп. 徳川家康, とくがわいえやす, МФА: [tokugawa iejasu̥]; * 31 січня 1543 — † 22 травня 1616) — один із головних військово-політичних лідерів Японії епохи «воюючих країн». Патріарх роду Токуґава. Засновник і перший сьоґун сьоґунату Едо.

Світ наприкінці XVIII - у XIX ст.

Вольте́р (фр. Voltaire, справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. Fran?ois Marie Arouet, 21 листопада 1694, Париж, Франція — †30 травня 1778, Париж, Франція) — французький письменник і філософ-деїст.

Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759), «Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731), «Танкред» (видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика. Історична творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи: «Філософські листи» (1733), «Філософський словник» (1764-69). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.

Шарль-Луї де Монтеск'є (фр. Charles-Louis de Secondat, Baron de La Br?de et de Montesquieu; *18 січня 1689— †10 лютого 1755, Париж) — французький правник, письменник і політичний мислитель.

Автор статей до «Енциклопедії», або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесла». Автор книг "Перські листи" і "Про дух законів". Співрозмовник французького правника та філософа Г. Маблі.

В працях та поглядах Монтеск'є представлено витоки лібералізму як державної ідеології, яку до нього розвивав англійський філософ Джон Локк, а пізніше - шотландський економіст А. Сміт.

Монтеск'є, а також Жан-Жак Руссо (1712—†1778) і Джон Локк (1632—†1704) заклали основи ідеології сучасних форм представницької демократії. За "принципом Монтеск'є" влада в правовій державі поділяється на законодавчу (парламент), виконавчу (кабінет міністрів) і судову (верховний суд країни), король (президент) повинен очолювати виконавчу владу.

Був одруженний. Мав двох доньок та сина. Помер Монтеск'є в Парижі. На похороні був його колега, вчений Дені Дідро. Могила Шарля-Луї де Монтеск'є не збереглася.

Жан-Жак Руссо́ (фр. Jean-Jacques Rousseau, *28 червня 1712, Женева — †2 липня 1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа), французький філософ-просвітник, письменник, композитор. Руссо — прихильник деїзму. Заперечуючи церковне вчення про створення природи Богом, він водночас визнавав існування Бога, безсмертної душі. З позицій дуалізму Руссо вважав початком усіх природних явищ дух і матерію, причому матерію розглядав як пасивний початок, приписуючи активність Богові. В теорії пізнання Руссо стояв на позиціях сенсуалізму. Мислитель піддав гострій критиці схоластику і релігійний фанатизм. Жан-Жак Руссо писав поеми, вірші, комедії («Нарцис», 1753, «Військовополонені», опубліковано 1782), романи. Також є автором опер («Сільський чарівник», 1753), до яких створював лібрето та музику. В книзі «Еміль, або Про виховання» (1762) втілив свої педагогічні погляди.

Дені́ Дідро́ (фр. Denis Diderot, 5 жовтня 1713, Ланґр — 31 липня 1784, Париж) — французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва. Уся природа, згідно з поглядами Дідро, перебуває у постійному русі та еволюціонуванні. Усе, що існує, колись виникло і зникне, перетворюючись на щось інше. Різноманітність наявних матеріальних форм є головною причиною процесуальності світу. Розглядаючи конкретний процес зміни форм існування, ми можемо постійно фіксувати усе нові та нові форми, фрагменти зміни конкретної форми, але ніколи не зможемо побачити нескінченної множини форм реальності, які існують під час зміни одного предмета на якийсь інший. Не маючи можливості виявити безмежну множину форм реальності, люди користуються поняттям «матерія», яке засвідчує нам, що існує реальність, навіть якщо вона не відома конкретними виявленнями. Дідро вважав, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів.

Країни світу наприкінці XVIII - у XIX ст.

Жорж Жак Дантон (фр. Georges Jacques Danton), 26 жовтня 1759 — 5 квітня 1794) — один з батьків-засновників Першої французької республіки, співголова клубу кордельєрів, міністр юстиції за часів Французької революції, перший голова Комітету громадського порятунку.

Максиміліа́н Робесп'є́р (фр. Maximilien de Robespierre; Maximilien Franois Marie Isidore de Robespierre , Максиміліан Франсуа Марі Ісидор де Робесп'єр; 6 травня 1758,Аррас - 28 липня 1794, або 10 термідора II року Республіки, Париж) — діяч Великої французької революції, відомий сучасникам як Непідкупний ( фр. L'Incorruptible ) Або Шалена Гієна(у своїх ворогів) - один з лідерів Великої Французької революції, глава, можливо, найрадикальнішого революційного руху - якобінців.

Наполео́н Бонапа́рт І (Napol?on Bonaparte, 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький імператор у 1804–1814 і 1815.

Генерал революційної армії з 1796, 1799 року повалив владу Директорії, ставши консулом, а згодом — імператором. З 1803 завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом (1813), після вступу армії союзників до Парижа, був змушений зректися престолу, після чого його було заслано на острів Ельбу. В березні 1815 знову захопив владу, але зазнав поразки від англійських військ біля Ватерлоо, після чого його було заслано на Острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції.

Вікто́рія (англ. Victoria, англ. Alexandrina Victoria) (24 травня 1819 — 22 січня 1901), королева Великобританії з 1837. З перших днів правління королева вживала спроби зближення з російським імператорським двором. В 40х роках розширилося співробітництво Росії й Великобританії в науково-технічній і військовій сферах. Королева Вікторія робила всілякі знаки уваги імператорові Миколі. 1846 року вона подарувала імператору яхту «Вікторія» для Санкт-Петербурзького Імператорського яхт-клубу. Але, російський уряд не завжди відрізняла зважена зовнішня політика. Росія прагнула встановити своє панування на Чорному й частині Середземного моря. Цим вона налаштувала проти себе Туреччину й Францію. Але час ішов і золоте століття Британської імперії підходило до кінця. Старіючій королеві важко було встояти проти натиску проамериканської буржуазії, що потребувала більш агресивної зовнішньої політики. Королева намагалася влагодити всі справи по-домашньому, улаштовуючи шлюби своїх родичів зі членами монархових родин.

22 січня 1901 р. у заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм II, онук, тримали її голову, щоб полегшити подих, що переривався.

Павло́́ Іванович Пе́стель (1793—1826) — дворянський революціонер, лідер декабристів в Україні, полковник. Ідеолог декабристського руху, автор програми Південного товариства (1821), що мала назву «Русская Правда», прихильник повалення царату, скасування кріпацтва і встановлення республіканського ладу. Одночасно з цим не визнавав права неросійських народів на самовизначення і був противником перебудови Російської імперії на федерацію. До незалежності України ставився негативно. Страчений у справі декабристів. У 1816 р у Петербурзі виникла офіцерська таємна організація "Союз порятунку" (з 1818 р "Союз благоденства") яку очолював П. Пестель.

Муравйов Микита Михайлович (* 9 вересня 1795 — † 28 квітня 1843) — декабрист, капітан Гвардейського генерального штабу. Керівник Північного товариства, автор одного з програмних документів декабристів — Конституції. Старший брат декабриста Муравйова Олександра Михайловича.

Заарештований 20 грудня 1825 у маєтку свого тестя — с. Тагіно Орловської губернії, 26 грудня 1825 р. доставлений до Петропавлівської фортеці. Засуджений по 1 розряду і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до каторжних робіт на 20 років, 22 серпня 1826 — строк скорочено до 15 років. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі. У 1832 термін скорочено до 10 років. За указом 14 грудня 1835 переведений на поселення в с. Уріку Іркутського округу.

Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шьонга́узен, з 1865 року граф, з 1871 — князь фон Бісмарк, з 1890 — герцог Лауенбурзький[1] (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Sch?nhausen; *1 квітня 1815 — †30 липня 1898) — німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер». До середини XX століття в німецькій історичній літературі домінувала безперечно позитивна оцінка ролі Бісмарка, політика, відповідального за об'єднання німецьких князівств у єдину національну державу, що частково задовольняло націоналістичним цілям. Після смерті зводились численні пам'ятники на його честь, як символи сильної особистої влади. Були переконання, що ним була створена нова нація та втілені прогресивні системи соціального забезпечення; Бісмарк, бувши вірним королю, посилив державу сильною, добре підготовленою бюрократією, очолюваною спадковою монархією. Після Другої світової війни стали голосніше звучати критичні голоси, які звинувачували Бісмарка, зокрема, у згортанні демократії в Німеччині. Більше уваги приверталось до недоліків його політики, а діяльність розглядалась в тогочасному контексті.

Джузе́ппе Ґаріба́льді ( вимоваопис файлу італ. Giuseppe Garibaldi ; 4 липня 1807, Ніцца — †2 червня 1882, острів Капрера) — народний герой Італії, полководець, один із вождів Рисорджименто, літератор. Джузеппе Ґарібальді присвятив життя «боротьбі за Італію об'єднану і вільну від деспотизму». Боротьба італійців за волю повинна була, на думку Ґарібальді, вестися силами всього народу, тобто всієї нації, і він не раз говорив про неї як про боротьбу, у якій замовкають приватна ненависть і розбрати, і «усі класи громадян подають один одному руки… щоб захищати загальний будинок — свою батьківщину». Він був прихильником об'єднання не тільки народу усередині країни, але також дружби між різними націями, про що не раз говорив у листах і спогадах, і що довів своїм прикладом, борючись за республіки Уругвай і Ріу-Гранде в Південній Америці, а також беручи участь у франко-прусській війні на боці республіканської Франції. Через усе життя Ґарібальді проніс віру в братерство народів і право на національне самовизначення, ідеї, що отримали широке поширення в другій половині XIX ст.

Авраа́м Лі́нкольн (англ. Abraham Lincoln; * 12 лютого 1809 — † 15 квітня 1865) — 16-й президент США (з березня 1861 до квітня 1865), перший президент від республіканської партії, визволитель американських рабів.

Прокламація Лінкольна про визволення рабів на території Конфедерації 22 вересня 1862 р. дала поштовх 13-й поправці до американської конституції (1865 р.), яка повністю скасувала рабство у США. Ця прокламація переконала закордонні держави, зокрема Англію, не підтримувати повсталі штати.

Карл Га́йнрих Маркс (нім. Karl Heinrich Marx, 5 травня 1818, Трір — 14 березня 1883, Лондон) — німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політеконом, політичний журналіст-публіцист; протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу. Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавче вчення, що отримало назву марксизму і стало підгрунтям соціалістичного і, пізніше, комуністичного руху.

Ві́льям Е́варт Гла́дстон (англ. William Ewart Gladstone; 29 грудня 1809, Ліверпуль — 19 травня 1898, Флінтшир) — британський державний діяч і письменник, 41-й (грудень 1868 — лютий 1874), 43-й (квітень 1880 — червень 1885), 45-й (лютий — серпень 1886) і 47-й (серпень 1892 — лютий 1894) прем'єр-міністр Великої Британії.

Бенджамі́н Дізрае́лі, граф Біконсфілд (англ. Benjamin Disraeli, Earl of Beaconsfield; *21 грудня 1804 — †19 квітня 1881) — визначний британський державний та політичний діяч, консерватор, прем'єр-міністр уряду в 1868 та 1874—1880 роках; успішний письменник—романіст; граф Беконсфілд (з 1876), кавалер Ордену підв'язки.

Його популярні політичні романи розбудили інтерес до соціальних реформ («Конінгсбі», 1844 і «Сібіл», 1845). У 1876 р.

Широкої популярності в світі набули афоризми Дізраелі.

Б.Дізраелі вважається одним з найбільш визначних та успішних політиків Великої Британії історичного періоду, що отримав назву «Вікторіанська епоха».

Ге́нрі Фо́рд (англ. Henry Ford; * 30 липня 1863, Дірборн, Мічіган, США — † 7 квітня 1947, Дірборн, США) — конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд Мотор», перший віце-президент Співтовариства автомобільних інженерів SAE (нині — SAE International), також один з найбагатших людей усіх часів. Вперше почав використовувати промисловий конвеєр. Деякі джерела стверджують, що Г. Форд у 1894 р. став магістром масонської ложі «Палестина», а пізніше був у ложі «Сіон». В роки Другої світової війни був тісно пов'язаний з німецькою розвідкою, виступав проти допомоги СРСР. Форд був неоднозначною особистістю. Під його іменем у 1920 р. опублікована книга «Міжнародне єврейство», яку пізніше активно використовувала нацистська пропаганда. У 1938 р. нагороджений орденом Орден Заслуг германського орла.

Олександр ІІ (*17 (29) квітня 1818 — †1 (13) березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. За скасування кріпосного права отримав у російській історіографії епітет Визволитель. Здійснив ряд реформ: армійську, земську, судову, у 1861 скасував кріпосне право, за що одержав ім'я «Визволитель». З 1863 року перейшов до реакційної внутрішньої політики, на його життя неодноразово відбувалися замахи, і в 1881 він був убитий терористичною групою народовольців, нігілістами. Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853–1856, криза економічного розвитку країни, національно-визвольний рух поневолених народів, примусили Олександра ІІ провести ряд реформ: відміна кріпосного права 1861, земельна, судова, міська та ін. У зовнішній політиці Олександр ІІ дотримувався німецької орієнтації, особливу увагу приділяв т. зв. східному питанню. В 1877–1878 прагнучи зміцнити позиції Російської імперії на Балканах, вів війну з Туреччиною. За Олександра ІІ до Росії було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Середньої Азії. В 1863–1864 жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі. Щодо України проводив агресивну шовіністичну політику (див. Валуєвський указ 1863, Емський акт 1876). Вбитий 1.3.1881 у Петербурзі народовольцем І. Гриневицьким.

Культура народів світу наприкінці XVIII - у XIX ст.

Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель (нім. Georg Wilhelm Friedrich Hegel, *27 серпня 1770 — †14 листопада 1831) - німецький філософ 19 століття, який створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття — розвиток — характеристика діяльності світового духу, його понадрухи в області чистої думки у висхідному ряду усе конкретніших категорій. Діалектика розглядалася також як протиставлення тези, антитези й синтезу, вирішення протиріч.

Іммануї́л (Еммануїл) Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

Карл Па́влович Брюлло́в (*12 (23) грудня 1799 — †11 (23) червня 1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Брат Олександра Брюллова.

Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури.

У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (рос. Илья Ефимович Репин; * 24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв, Харківська губернія — † 29 вересня 1930, Куоккала, Виборзька губернія) — російський художник-реаліст українського походження. З 1893 — академік, професор Петербурзької Академії (до 1907); член товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року). З ініціативи Великого князя Сергія Олександровича — Рєпін прийняв пропозицію працювати в Імператорській академії заради реформування навчального закладу. А майстерня художника була найпопулярнішою серед учнів того часу.

Едуа́рд Мане (фр. ?douard Manet; *23 січня 1832 Париж — †30 квітня 1883 Париж) — французький художник імпресіоніст. Писав портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.

Вінсент Віллем ван Гог (нід. Vincent Willem van Gogh; [ˈvɪnsɛnt vaŋˈɣɔɣ]) (* 30 березня 1853 — † 29 липня 1890) — нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.

В?льфганг Амад?й М?царт, (нім. Wolfgang Amadeus Mozart МФА: [ˈvɔlfɡaŋ amaˈdeus ˈmoːtsart] німецька вимова іменіопис файлу; повне ім'я Йоганн Хризостом Вольфґанґ Теофіл Моцарт нім. Joannes Chrysostomus Wolfgangus Theophilus Mozart 27 січня 1756 — 5 грудня 1791) — австрійський композитор, представник класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства[Ким?]. Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.

Лю́двіґ ван Бетхо́вен (нім. Ludwig van Beethoven [ˈluːtvɪ? fan ˈbeːtˌhoːfn̩]опис файлу, *16 грудня 1770, Бонн — † 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор.

Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише Ґлюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природньою формою музичного вислову був жанр «сонати».

Йоганн Баптист Штраус (нім. Johann Baptist Strauss; 25 жовтня 1825 — 3 червня 1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент. Старший син Йоганна Штрауса старшого. Штраус — найвидатніший майстер віденського вальсу й віденської оперети. Написав близько 500 творів танцювальної музики (вальси, польки, мазурки й ін.), які підняв на високий художній рівень. Вершини творчості Штрауса в цьому жанрі — «Летюча миша» (1874), «Циганський барон» (1885). Штраус вплинув на творчість Оскара Штрауса, Ф. Легара, И. Кальмана, а також Ріхарда Штрауса (опера «Кавалер троянди»). Музику Штрауса цінували його сучасники — Й. Брамс, М. А. Римський-Корсаков, П. І. Чайковський та інші.

Перша світова війна

Па́уль фон Гінденбург (нім. Paul Ludwig Hans Anton von Beneckendorff und von Hindenburg, 2 жовтня 1847, Познань, Пруссія, Німецький союз — 2 серпня 1934, Нойдек поблизу Розенберга, Західна Пруссія, Третій Райх) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час Першої світової війни від листопада 1914 р. — командувач військ Східного фронту, від серпня 1916 р. — начальник Генерального штабу, фактично головнокомандувач. Командував 8-ою німецькою армією у битві при Танненберзі. З 1925 року і до кінця життя президент (райхспрезидент) Німеччини, спершу Веймарської республіки (переобраний на другий строк у 1932), потім із 1933 Третього Рейху (у січні 1933 призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером). Проте у квітні 1933 заперечував проти нацистського проекту закону про державну службу і наполіг, щоб із служби не звільнялися євреї-ветерани Першої світової війни (Гітлер вважав, що таких не було) і євреї, що були на цивільній службі під час війни. Після смерті Гінденбурга Гітлер відмінив пост рейхспрезидента і прийняв, за плебісцитом, повноваження голови держави сам, титулуючись «Фюрер і рейхсканцлер».

Олексі́й Олексі́йович Бруси́лов (рос. Алексей Алексеевич Брусилов; * 19 (31) серпня 1853, Тифліс, нині Тбілісі — † 17 березня 1926, Москва) — російський військовий діяч. Генерал від кавалерії (1912). Учасник Першої світової війни. Командував 8-ю армією. Від березня 1916 року був головнокомандувачем Південно-Західного фронту, війська якого в травні — серпні 1916 року здійснили прорив австро-німецького фронту. Ця найвдаліша бойова операція росіян за всю війну увійшла в історію як Брусиловський прорив.

У травні — липні 1917 року Брусилов обіймав посаду Верховного головнокомандувача Збройних сил Росії, відстоював ідею ведення війни до переможного кінця

То́мас Ву́дро Ві́лсон (англ. Thomas Woodrow Wilson; зазвичай, без першого імені — Вудро Вілсон; *28 грудня 1856 — †3 лютого 1924) — 28-й Президент США (1913–1921). Відомий також як історик і політолог. Лауреат Нобелівської премії миру 1919, присудженої за миротворчі зусилля.

Фердинанд Фош (фр. Ferdinand Foch) (20 жовтня 1851, Тарб—20 березня 1929, Париж) — маршал Франції (з 1918 р.). Учасник франко-прусської війни. Під час І Світової війни командир корпусу, начальник Генерального штабу (1917 р.), голова Військового комітету союзників (1918 р.), голова вищої Військової Ради, фельдмаршал армії (1919 р.), маршал Польщі (1923 р.).

Девід Ллойд Джордж (англ. David Lloyd George, *17 січня 1863 — †26 березня 1945) — державний і політичний діяч Великої Британії, лідер ліберальної партії, прем'єр-міністр (7 грудня 1916 — 22 жовтня 1922), граф (з 1944 року). З усіх учасників Паризької мирної конференції (1919—1920 років) Ллойд Джордж найбільш прихильно ставився до українського питання. Виступав проти включення території ЗУНР-ЗО УНР до складу Польської держави. За його наполяганнями було створено комісію для проведення розмежування етнічних територій українців, поляків і білорусів («Лінія Керзона»). Британська делегація під його проводом вважала за необхідне віддати Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн Польщі.

Жорж Клемансо́ (Клємансо) (фр. Georges Clemenceau; 28 вересня 1841 — 24 листопада 1929) — французький політичний і державний діяч, член Французької академії (з 1918). Один з засновників французького радикалізму. Був одним з авторів Версальського мирного договору 1919 року, головував на Паризькій мирній конференції 1919—1920 років. 3 надзвичайною настирливістю Клемансо намагався нав'язати учасникам конференції свої плани розчленування Німеччини, добитись максимального відшкодування економічних втрат Франції за рахунок німецьких репарацій, зміцнення позицій Французької республіки на європейському континенті за рахунок перекроювання кордонів і створення нових держав.

Світ в 20 - 30-х рр. XX ст.

Фра́нклін Де́лано Ру́звельт (англ. Franklin Delano Roosevelt, МФА: [ˈfr?ŋklɪn ˈdɛlənoʊ ˈroʊzəˌvɛlt][2][3]) (* 30 січня1882 — † 12 квітня 1945) — 32-ий президент США 1933-45, демократ. Був губернатором Нью-Йорка 1929-33. Став президентом під час Великої депресії, почав економіку нових справ, реформу соціальних програм, що зробило його дуже популярним серед населення. Єдиний президент США, що був на посаді понад 2 терміни (аж 4 терміни). Після початку Другої світової війни він запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію. Коли США вступили у війну в 1941, проводив багато часу в переговорах з главами союзницьких держав (див. Ялтинська конференція).Рузвельт завжди залишався тверезим і прагматичним політиком. Чотири рази переобиратися на пост президента країни (що являє собою рекорд в історії США) і займав його до самої смерті. З його іменем пов'язана також одна із найзначніших сторінок в історії зовнішньої політики і дипломатії США, і зокрема встановлення та нормалізація дипломатичних відносин з Радянським Союзом, участь США в антигітлерівської коаліції. Велика роль Рузвельта у формуванні та втіленні в життя так званого «нового курсу» всередині країни, курсу демократичної спрямованості, що зіграло видатну роль у стабілізації економічної та соціальної ситуації в країні в період після глибокої економічної кризи 1929–1934 рр., курсу, що дозволив уникнути тяжких соціально-політичних потрясінь. Рузвельт проявив себе як неординарний, гнучкий політик, який тонко відчуває ситуацію, здатний правильно вгадувати тенденції та своєчасно і точно реагувати на зміну настрою всіх верств суспільства. Рузвельт робив все, щоб зберегти і розвинути існуючий суспільно-економічний лад у країні і зміцнити домінуюче положення США в усьому світі.

Бені́то Муссолі́ні (* 29 липня 1883, Предаппіо — † 28 квітня 1945, Джуліно-ді-Медзагра) — італійський політичний діяч, фашистський диктатор Італії з 1922 по 1943 роки. Він сконцентрував усю владу в своїх руках як провідник (il duce) Фашистської партії, та спробував створити Італійську імперію, яка була б у військовому союзі з гітлерівською Німеччиною. Поразка Італії у Другій Світовій війні привела також до втрати влади Муссоліні.

Адо́льф Гі́тлер (нім. Adolf Hitler, МФА: [ˈaːdɔlf ˈhɪtlɐ];) (* 20 квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австрія — † 30 квітня 1945, Берлін) — політичний та державний діяч Німеччини, рейхсканцлер від 1933 до 1945 року, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів національного соціалізму. Військово-промисловий комплекс, створений за його правління, вивів Німеччину з глибокої економічної кризи, в якій та опинилася після Першої світової війни. Гітлер був одним із ініціаторів розв'язування Другої світової війни, у якій Німеччина зазнала поразки.

Франциско Франко (повне ім'я Франциско Пауліно Ерменегілдо Теодуло Франко і Баамонде Салгадо Пардо де Андраде, ісп. Francisco Paulino Hermenegildo Te?dulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade, 4 грудня 1892 — 20 листопада 1975) — військовий і політичний діяч Іспанії, фактичний диктатор від 1939 до своєї смерті у 1975 році, генералісимус.Також відомий під титулом Каудільо, (Caudillo de Espa?a por la gracia de Dios, глава Іспанії милістю Бо жою). Прийшов до влади після перемоги антиреспубліканських сил в громадянській війні 1936—1939 років.

Росія -СРСР у 1917-1939 рр.

Микола II Рома́нов (*6 (18) травня 1868 — †17 липня 1918) — останній російський імператор, старший син Олександра III. Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь. За Миколи II Росія зазнала поразки в російсько-японській війні 1904-05. У період правління Миколи II відбулася перша російська революція 1905-07, події якої примусили уряд піти на проведення обмежених конституційних реформ. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну.23 жовтня 1915 Микола II зайняв пост Верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення самодержавством у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 в Росії ліквідувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8(21) березня 1917 був заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II та членів його сім'ї розстріляні в Єкатеринбурзі.З 2000 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї визнаються Російською Правосла вно ю Церквою, як страстотерпці.

Олекса́ндр Фе́дорович Ке́ренський (*22 квітня (4 травня) 1881, Симбірськ — †11 червня 1970, Нью-Йорк) — російський політичний діяч, голова Тимчасового Уряду (1917). 1917 — брав участь у створені і роботі Тимчасової політичної Державної думи, був обраний товаришем голови Петроградської Ради робітничих депутатів від партії есерів. У Тимчасовому Уряді був міністром юстиції, військовим та морським міністром, міністром-головою, поєднував посади міністра-голови і верховного головнокомандуючого. У середині травня 1917 в якості військового міністра побував в Одесі та Севастополі, разом з командувачем флоту О.Колчаком, агітував за продовження війни і за єдину Росію, тоді ж пропонував Ю. Тютюннику перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу.Ле́нін Володи́мир Іллі́ч (справжнє прізвище Улья́нов; рос. Владимир Ильич Ленин (Ульянов); 10 (22) квітня 1870, Симбірськ, Російська імперія — 21 січня 1924, Горки, Московська область, СРСР) — революціонер, політичний діяч Російської імперії і Радянського Союзу, лідер російських більшовиків, публіцист, філософ-матеріаліст. Перший Голова Раднаркому — уряду РРФСР, один з головних творців тоталітарної держави СРСР, теоретик комунізму, лідер міжнародного комуністичного руху.Один з організаторів збройного Жовтневого перевороту восени 1917 року та Громадянської війни в Росії. В подальшому ініціатор червоного терору та примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів, так званої «продрозверстки», яка стала головною причиною Голоду в Україні 1921–1923 р. та Голоду в Поволжі 1921–1922 р.; конфіскації приватної власності та церковних цінностей. Його модифікація традиційної доктрини марксизму, відповідно до специфічних російських умов, отримала назву марксизм-ленінізм і використовувалась для обгрунтування комуністичної ідеології. У радянській історіографії і комуністичній пропаганді іменувався «вождем світового пролетаріату» та «основоположником ленінізму», всіляко оспівувався та звеличувався; про колишній культ Леніна досі свідчать чи-

сленні пам'ятники на центральних площах міст і містечок на колишній території СРСР; його портрет був зображений на радянських грошових банкнотах.

Лев Дави́дович Тро́цький (справжнє прізвище — Бронштейн) (*26 жовтня (7 листопада) 1879, с. Янівка, Російська імперія — †21 серпня 1940, Койокан, Мексика) — більшовицький політичний діяч Російської імперії, Російської республіки та СРСР, літератор. Один із організаторів збройних інтервенцій Росії в УНР у 1918–1919 роках. У перші роки після революції 1917 року у Російській імперії був одним з найвпливовіших політиків в РСФРР і, потім, у СРСР, — спершу як Народний комісар закордонних справ, а потім як організатор і головнокомандувач Червоної армії та Воєнний народний комісар. Він був також одним із засновників Політбюро Російської Компартії. Теоретик перманентної революції.Внаслідок жорстокої боротьби за владу з групою Йосипа Сталіна у 1920-тих роках, Троцького було виключено із Комуністичної партії та депортовано із Радянського Союзу. 1940 року, під час перебування у Мексиці, в вимушеному екзилі, він був за наказом Сталіна вбитий Рамоном Меркадером — агентом НКВ Ідеї Троцького є базою для комуністичних теорій, об'єднаних під назвою троцькізм, а також різноманітних радикальних рухів лівого спрямування.

Йо́сип Віссаріо́нович Ста́лін (справжнє прізвище — Джугашві́лі, груз. იოსებ ჯუღაშვილი (вимовл. Іосеб Джугашвілі), * 9 (21) грудня 1879, Ґорі — † 5 березня 1953, Москва (підмосковна («ближня») дача)) — державний, політичний і військовий діяч СРСР. Генеральний секретар ЦК РКП(б) (1922–1925) та ЦК ВКП(б) (1925–1934), керівник уряду СРСР (Голова Раднаркому від 1941, Голова Ради Міністрів у 1946–1953), Генералісимус Радянського Союзу (1945). За деякими оцінками, один із найжорстокіших диктаторів в історії людства. На період перебування Сталіна при владі припадають: встановлення диктаторського режиму(так звана «диктатура пролетаріату»); створення системи масових репресій і ГУЛАГу; форсована індустріалізація СРСР, а також форсована примусова колективізація селянства; Голодомор в Україні 1932—1933, а також у інших українських етнічних землях СРСР (південь РРФСР, Казахська АРСР); окупація прибалтійських країн, Західної України і Західної Білорусі; агресії проти Польщі, Фінляндії, Румунії; перемога СРСР у Другій світовій війні з окупацією значної частини Східної Європи і нав'язуванням окупованим країнам прокомуністичних маріонеткових режимів; перетворення СРСР на наддержаву із значним науковим, військовим і промисловим потенціалом, безпрецедентне посилення геополітичного впливу Радянського Союзу у світі; депортації народів у СРСР та інших країнах; численні людські втрати (в результаті голодомору, воєн і німецької окупації); поділ світової спільноти на два табори, що ворогували між собою; встановлення «соціалістичного ладу» у деяких країнах Східної Європи та Східної Азії; початок холодної війни. На підставі розгляду кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках визнаний судом винним у безпосередньому вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України (Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року)

Країни Центральної і Східної Європи в 20-30-х роках ХХ ст.

То́маш Га́рріг Ма́сарик (чеськ. Tom?? Garrigue Masaryk, * 7 березня 1850 Годонін, Моравія — † 14 вересня 1937) — чеський філософ, політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини (1918–1935). Ставши президентом Чехословаччини, Масарик підтримував діяльність українських еміграційних груп у Празі та інших містах, допоміг відкрити і забезпечив фінансовою підтримкою Український вільний університет (1921)

Ю́зеф Кле́менс Пілсу́дський (пол. Józef Klemens Piłsudski; *5 грудня 1867, Зулов — †12 травня 1935) — польський політичний і державний діяч, перший голова відродженої польської держави, засновник польської армії, маршал Польщі. Серед польського громадянства відомий також як «Комендант». У листопаді 1918 Пілсудський, посівши пост тимчасового керівника Польської держави, проводив агресивну політику стосовно Західно-Української Народної Республіки. У квітні 1919 перекинув на український фронт армію генерала Ю. Галлера, яка призначалась Антантою винятково для ведення воєнних дій проти більшовиків. Поставши перед загрозою широкомаштабної війни з РСФРР, Пілсудський, з метою сформування спільного антибільшовицького фронту, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Уклав Варшавський договір 1920. У квітні 1920 Пілсудський став першим маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну 1920 і уклав Ризький мирний договір 1921. Шляхом укладення окремого таємного договору недавніх колег по загальноросійській соціал-демократії Пілсудського з Леніним був здійснений план негласної допомоги більшовикам для перемоги над УНР і Денікіним.

Мі́клош Го́рті (угор. Horthy Mikl?s; * 18 червня 1868, Кендереш, комітат Солнок — † 9 лютого 1957, Ешторіл, Португалія) — регент Королівства Угорщина (1920—1944), контр-адмірал австро-угорського флоту (1918) 15 березня 1939 р. за наказом Горті угорські війська окупували державу Карпатська Україна.Протягом Другої світової війни стійко тримався союзу з Німеччиною, відправляв війська на Східний фронт. Але з наближенням сталінських військ до Будапешта намагався укласти сепаратний мир із державами-переможцями коаліції (подібно до того, як це зробили керівники Фінляндії та Румунії), але ці спроби були зірвані німцями, а самого Горті усунули з посади. З 16 жовтня 1944 р. перебував у Берліні під домашнім арештом.

Країни Азії,Африки та Латинської Америки у перші десятиліття ХХ ст..

Мога́ндас Кара́мчанд Ґа́нді (Магатма Ґанді) (* 2 жовтня 1869 — † 30 січня 1948) — один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Його філософія ненасилля вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін.

Чан Кайші (точніше Цзян Цзєші,кит. 蔣介石; 31 жовтня 1887 — 5 квітня 1975) — військовий і політичний діяч Китаю, що очолив Гоміньдан 1925 року після смерті Сунь Ятсена; президент Китайської Республіки, маршал і генералісимус.

Мустафа Кемаль Ататюрк (тур. Mustafa Kemal Atat?rk, Газі Кемаль Мустафа), ім'я при народженні — Алі Різа оглу Мустафа (тур. Ali Rıza oğlu Mustafa), до 1934 Мустафа Кемаль Паша (19 травня 1881 — †10 листопада 1938) — видатний державний і політичний діяч Туреччини, турецький генерал; перший президент Туреччини; лідер Турецької війни за незалежність проти поділу колишньої Османської імперії після 1-ї Світової війни.

Не́вілл Че́мберле́н (*18 березня 1869—†9 листопада 1940) — британський державний діяч, прем'єр-міністр Великої Британії (1937—1940 рр., лідер Консервативної партії «Торі»). Навчався в елітній школі в Рагбі й Бірмінгемському університеті. Досить тривалий час присвятив підприємницькій діяльності. У 1915—1916 роках обіймав посаду лорда-мера міста Бірмінгем. 60-й Прем'єр-міністр Великобританії 1937—1940 років. Прихильник політики умиротворення агресора. У 1938 році підписав Мюнхенську угоду з Гітлером, Муссоліні та Даладьє. Повернувшись до Лондона, Чемберлен пред'явив публіці на аеродромі підписану угоду зі словами: «Я привіз вам мир». На що Вінстон Черчилль 3 жовтня того ж року відповів: «Англії був запропонований вибір між війною і безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну».Вже наступного року стало зрозуміло, що політика умиротворення не принесла Європі миру: розпочалася Друга світова війна. Чемберлен, який уже був тяжко хворий, 10 травня 1940 залишив пост прем'єр-міністра, поступившись ним Вінстону Черчиллю, прихильникові безкомпромісної боротьби з Гітлером. У тому ж році екс-прем'єр помер.

Розвиток культури у перші десятиліття ХХ ст..

Сальвадо́р Далі́ (повне ім'я Сальвадор Доме́нек Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, ісп. Salvador Dom?nec Felip Jacint Dal? i Dom?nech, Marqu?s de Dal? de P?bol, кат. Salvador Felipe Jacinto Dal? Dom?nech, * 11 травня 1904 — † 23 січня 1989) — іспанський художник, один з найвидатніших сюрреалістів ХХ століття. Сальвадор Далі був не лише геніальним художником, а й винахідником. Багато його винаходів втілені, хоча, на перший погляд, задум здавався абсолютно божевільним. Далі писав: «Усе винайдене мною втілене в життя — але не мною і настільки бездарно, що годі й казати».

Па́бло Ру́їс Піка́ссо́(повне ім'я — Па́бло Діє́го Хосе́ Франсі́ско де Па́ула Хуа́н Непомусе́но Марі́я де лос Реме́діос Сіпріа́но де ла Сантісі́ма Трініда́д Клі́то Ру́їс-і-Піка́ссо, *25 жовтня 1881, Малага, Іспанія — †8 квітня 1973, Мужен, Франція) — іспанський і французький художник, працював в основному у Франції, один із найвидатніших митців XX століття. У «блакитний» (1901 — 1904) і «рожевий» (1905 — 1906) періоди творчості створив загострено виразні твори («Дівчинка на кулі», 1905). 1907 року став засновником кубізму, із середини 1910-х створював роботи в стилі неокласицизму, з початку 1920-х рр. став лідером сюрреалізму. У 1930-х роках створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальним живописом («Герніка», 1937, написана після бомбардування цивільних районів однойменного міста). Працював до кінця життя. Експерти називають Пікассо «найдорожчим» художником у світі — 4 травня 2010 року картину митця «Оголена на тлі бюста і зеленого листя» було продано на аукціоні Christie's за 106.482 млн. доларів США, що стало рекордом, тобто найдорожчим шедевром мистецтва, будь-коли проданим у світі

Костянти́н Сергі́йович Станісла́вський (справжне прізвище — Алексєєв; * 5 (17) січня 1863 — † 1938) — видатний російський режисер, актор, педагог, народний артист СРСР (1936). Засновник Московського художнього театру (МХАТ). Реформатор театру, виробив творчий метод, що здобув назву «система Станіславського». Неодноразово перебував у Києві (1902, 1912 і 1914), виступав на київській сцені з 24 по 30 квітня 1925. Дід К. С. Станіславського П. М. Олексієнко народився в Україні і після одруження переїхав до Москви, де змінив прізвище на Алексєєв. Народився у сім'ї купця і змалку не відчував жодних матеріальних нестатків — міг зосередитись на мистецтві. У юні роки вступив до театрального гуртка, згодом змінив справжнє прізвище (Алєксєєв) на псевдонім — Станіславський, який походить від прізвища одного актора-любителя, чиїм талантом юнак свого часу захоплювався. Творець т. зв. «Системи Станіславського» — комплексу вправ для акторів, який спрямований на краще психологічне входження у роль. Ця система детально описана у творі «Праця актора над собою» («Работа актёра над собой») (1938).

Всеволод Емільович Мейерхольд (рос. Всеволод Эмильевич Мейерхольд, справжнє ім'я — Карл Казимир Теодор Майергольд (нім. Karl Kasimir Theodor Meyergold); 28 січня (9 лютого) 1874, Пенза — 2 лютого 1940, Москва) — російський і радянський театральний режисер, актор, педагог, народний артист Республіки (1923). Один із реформаторів театру.

Бе́ртольт Брехт (нім. Bertolt Brecht; * 10 лютого 1898, Аугсбург, Баварія — † 14 серпня 1956, Берлін) — німецький драматург і поет. Отримав міжнародне визнання своєї творчості. Його вважають засновником епічного («діалектичного») театру. Член Всесвітньої Ради Миру. Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами» (1954).

Сергі́й Миха́йлович Ейзенште́йн (*10 (22) січня 1898, Рига — †11 лютого 1948, Москва) — радянський режисер, сценарист, теоретик кіно і педагог.

Ча́рлі Ча́плін (англ. Charlie Chaplin, повне ім'я сер Чарлз Спенсер Чаплін (англ. Sir Charles Spencer Chaplin, Jr.); * 16 квітня 1889, Лондон — † 25 грудня 1977, Веве, Швейцарія) — легендарний англійський та американський кіноактор і кінорежисер 1-ої половини 20-го століття. Визнаний як один з найкращих коміків в історії світового кіно, тричі нагороджений премією «Оскар». Він грав ролі, писав сценарії, продюсував власні фільми. Чаплін був одним з класиків ери німого кіно. За свою кар'єру, яка тривала понад 65 років, він пройшов шлях від вікторіанських сцен британських мюзик-холів, до Голлівуду — центру світового кіномистецтва.

Енрі́ко Кару́зо (італ. Enrico Caruso) (* 27 лютого 1873 — † 2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.

Волт Дісней (англ. Walt Disney - Во́лт Ди́зні, при народженні Волтер Елаяс Дісней англ. Walter Elias Disney) — (*5 грудня 1901 — †15 грудня 1966) — американський художник-мультиплікатор, кінорежисер, актор, сценарист і продюсер, засновник компанії «Walt Disney Productions», яка дотепер перетворилася на медіаімперію «The Walt Disney Company». Творець першого в історії звукового мультфільму, першого музичного та першого повнометражного. У своєму надзвичайно напруженому житті Волт Дісней як режисер зняв 111 фільмів і був продюсером ще 576 кіноробіт. Заслуги Діснея в області кіномистецтва були відзначені 22-а преміями «Оскар».

Новітня історія.

Світ у другій половині ХХ ст..

Ві́нстон Леонард Спенсер-Че́рчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill; *30 листопада 1874 — †24 січня 1965) — державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року «за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності»

Жу́ков Гео́ргій Костянти́нович (*19 листопада (1 грудня) 1896, Стрєлковка, Калузька губернія — †18 червня 1974, Москва) — радянський полководець і державний діяч, Маршал Радянського Союзу, Чотириразовий Герой Радянського Союзу, кавалер ордену Перемоги, один із найвідоміших військових командувачів Другої Світової війни.

Шарль Андре́ Жозе́ф Марі́ де Голль (фр. Charles Andr? Joseph Marie de Gaulle) (22 листопада 1890 — 9 листопада 1970) — французький генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958–1969. Він організував у Лондоні рух «Вільна Франція» (пізніше «Бойова Франція»), і воював проти нацистів у 1940–1944, був главою тимчасового уряду Франції 1944–1946, лідером власної партії. У 1958 національні збори доручили йому сформувати уряд на час економічної відбудови Франції і вирішити проблему кризи в Алжирі. Він став президентом наприкінці 1958, змінив конституцію у бік зміцнення президентської влади і працював до 1969.« Я вільний француз.

«Я вірю в Бога і в майбутнє моєї батьківщини. Я не належу нікому. Я маю місію, одну тільки місію — боротися далі за звільнення моєї батьківщини. Урочисто присягаюся, що не належу до жодної політичної сили, не підтримую жодного політика, ким би він не був — чи то центристом, чи то консерватором, чи то лівим. Я маю лише одну мету: звільнити Францію.»

Дуайт Девід «Айк» Ейзенхауер (також Двайт Айзенгавер[1] англ. Dwight David «Ike» Eisenhower); 14 жовтня 1890, м. Денісон, Техас — 28 березня 1969, Вашингтон) — американський військовий і державний діяч, 34-й Президент США, один з головних американських воєначальників Другої світової війни, генерал армії США (1944), кавалер багатьох нагород, зокрема радянського ордена «Перемога» (1945).

Ду́глас МакАртур (англ. Douglas MacArthur; *26 січня 1880, Літл-Рок, штат Арканзас — †5 квітня 1964, Вашингтон) — американський воєначальник, генерал армії США (18 грудня 1944), командувач дивізії в Першу світову війну, головнокомандувач більшої частини союзних військ на Тихоокеанському театрі воєнних дій під час Другої світової війни і всіх збройних сил США під час війни в Кореї.

Га́ррі С. Тру́мен (англ. Harry S. Truman) (* 8 травня 1884 — † 20 січня 1972) — 33-й президент Сполучених Штатів (1945–1953). Обраний віце-президентом 1944 року, заступив Франкліна Рузвельта на посаді президента після смерті останнього у квітні 1945 року і був переобраний в 1948 році. Під час Першої світової війни Трумен служив офіцером артилерії. Після війни він став частиною політичної машини Тома Пендергаста і обраний комісіонером округи у штаті Міссурі, а потім сенатором США від штату Міссурі в 1934 році. Після того, як він отримав національну популярність в ролі голови військового комітету Трумена, він замінив віце-президента Генрі Воллеса у ролі кандидата у віце-президенти на виборах 1944 року та отримав посаду коли Рузвельт виграв вибори. Трумен, манери якого дуже відрізнялись від патриціанського Рузвельта, був народним, невибагливим президентом. Він популяризував такі словосполучення, як «the buck stops here» (вся відповідальність на мені) та «If you can't stand the heat, you better get out of the kitchen» (Взявся за гуж, не кажи, що не дуж).". Він перевершив низькі очікування багатьох політичних спостерігачів, які порівнювали його несприятливо з високо оцінюваним попередником. На різних етапах свого президентства Трумен отримав як найвищий так і найнижчий рейтинги схвалення громадськості в історії президентів.

Леоні́д Іллі́ч Бре́жнєв (*19 грудня 1906 (1 січня 1907), Кам'янське, Катеринославська губернія (нині Дніпродзержинськ, Україна);— †10 листопада 1982, Москва) — радянський державний і партійний діяч, Перший секретар ЦК КПРС (1964 — 1966), Генеральний секретар ЦК КПРС (1966 — 1982). Голова Президії Верховної Ради СРСР у 1960-1964 і 1977-1982 роках.

Маршал Радянського Союзу (1976). Чотириразовий Герой Радянського Союзу (1966, 1976, 1978, 1981). Герой Соціалістичної Праці (1961). Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1973) і Ленінської премії з літератури (1979). Почесний громадянин Дніпропетровська.

Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в (рос. Михаи́л Серге́евич Горбачёв; * 2 березня 1931, Привольне Ставропольського краю) — радянський політичний діяч та єдиний Президент в історії СРСР, при владі в 1985–1991 роках.

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (*3 (15) квітня 1894, Калинівка, зараз Хомутовський район Курської області — † 11 вересня 1971) — перший секретар КПРС (1953–1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958–1964), Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).

Рональд Вілсон Рейган (англ. Ronald Wilson Reagan; * 6 лютого 1911, Тампіко, Іллінойс — † 5 червня 2004, Лос-Анжелес) — 40-ий Президент США (1981–1989) від Республіканської партії, 33-й губернатор Каліфорнії (1967–1975). Другий термін президентства був відзначений значними кроками вперед до закінчення холодної війни, хоча в період з 1985 по 1986 роки радянсько-американські відносини пережили масу шпигунських скандалів. Рейган провів кілька зустрічей (перша — в Рейк'явіку, в жовтні 1986-го), вступивши в переговори з генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, що призвело до підписання 1987 року Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між СРСР і США. Пізніше лідери двох країн провели переговори про скорочення ядерного арсеналу.

Джон Фі́тцджеральд Ке́ннеді (англ. John Fitzgerald Kennedy, відомий також як JFK; * 29 травня 1917 — † 22 листопада 1963) — 35-й президент Сполучених Штатів Америки від Демократичної партії. Був обраний до Палати представників 1946 року, через 6 років обраний до Сенату. В 1961 році став другим наймолодшим президентом в історії Сполучених Штатів (після Теодора Рузвельта) та наймолодшим обраним на цю посаду. Єдиний на даний момент президент США-католик. Перший американський президент, що народився у XX столітті. Став єдиним президентом США, що отримав Пулітцерівську премію. Загинув у результаті замаху 22 листопада 1963 року.

Баронеса Ма́ргарет Гільда Те́тчер (англ. Margaret Hilda Thatcher, 13 жовтня 1925 — 8 квітня 2013) — 71-й прем'єр-міністр Великої Британії (Консервативна партія Великої Британії) у 1979–1990 роках, баронеса з 1992 року. Перша і поки єдина жінка на цій посаді, а також перша жінка, що стала прем'єр-міністром європейської держави. Прем'єрство Тетчер стало найтривалішим у XX столітті. Відома як «залізна леді». Втілила у життя ряд консервативних заходів, які стали частиною політики так званого «тетчеризму».

Ко́нрад Герман Йозеф Адена́уэр (нім. Konrad Hermann Joseph Adenauer; 5 січня 1876, Кельн — †19 квітня 1967) — німецький політик, співзасновник Християнсько-демократичного союзу. Перший канцлер Західної Німеччини (1949-1963). Відіграв значну роль у творенні ФРН як незалежної демократичної держави, пов'язаної із Заходом. Разом із президентом Франції де Голлем він працював над примиренням Франції та Німеччини й посиленням Західного блоку в Європі. 1950-1966 президент Християнсько-демократичного союзу 1949-1963 канцлер ФРН. 1951-1955 одночасно міністр закордонних справ. Федеральний канцлер ФРН (1949—1963 рр.), міністр закордонних справ (1951—1955 рр.). Правління Аденауера склало цілу епоху повоєнного відновлення Західної Німеччини, створення ФРН, її вступу в Західноєвропейський союз і НАТО. У 1955 році встановив дипломатичні стосунки з Радянським Союзом.

Людвіг Ерхард або Ергард (нім. Ludwig Erhard; * 4 лютого 1897 — † 5 травня 1977) — міністр економіки в уряді Конрада Аденауера та його наступник на посту федерального канцлера (1963—1966), християнський демократ (ХДС). Після розпаду коаліції уступив місце ширшій коаліції на чолі з Куртом Кісінгером.

Ге́льмут Коль (нім. Helmut Kohl; * 3 квітня 1930) — німецький політик, канцлер Федеративної Республіки Німеччини. В кінці Другої світової війни був покликаний в ряди вермахту, але участі в бойових діях не брав. В 1950 почав вивчати право в Франкфурті-на-Майні. В 1951 перевівся в Гайдельберґському університеті, де й закінчив навчання в 1956 році. В 1958 одержав ступінь доктора філософії в Гайдельберґському університеті. Став членом законодавчого органу землі Райнланд-Пфальц. У 1966 Коль — голова Християнсько-демократичного союзу (ХДС) землі Райнланд-Пфальц, у 1969 — міністр-президент (голова виконавчої влади) Німеччини і член бундесрату (верхньої палати парламенту). З 1973 — голова ХДС. У 1975 був переобраний на посаді голови виконавчої влади; в 1976, після загальнонаціональних виборів, пішов з цієї посади, щоб очолити фракцію ХДС у бундестагу. У 1976 ХДС була близька до перемоги над коаліцією на чолі з Гельмутом Шмідтом.

Альчіде де Гаспері (італ. Alcide de Gasperi) (3 вересня 1881 — 19 серпня 1954) — італійський політик. 1927 р. заарештований фашистами, звільнений після втручання папи Пія ІХ. В 1943 р. заснував Християнсько-демократичну партію Італії, на той момент нелегальну, що базувалася на основі Народної партії. 12 грудня 1944 р. став міністром закордонних справ Італії в урядах Іваное Бономі та Ферручо Паррі, з 10 грудня 1945 р. був прем'єр-міністром. Як лідер найбільшої політичної партії парламентської більшості в Італії, формував 8 коаліційних і однопартійних урядів поспіль, обіймаючи посаду прем'єр-міністра найдовший термін у повоєнній історії Італії. До 10 жовтня 1946 р. і з 26 липня 1951 р. по 2 серпня 1953 р. був також міністром закордонних справ, з 13 липня 1946 по 28 січня 1947 р. — міністром внутрішніх справ. 12 червня 1946 р., після зречення короля Умберто II, де Гаспері став регентом до 1 липня, коли була проголошена республіка й Енріко де Нікола став тимчасовим президентом. У вересні 1946 р. уклав угоду з міністром закордонних справ Австрії Карлом Грубером про передачу Південного Тіролю Італії на умові надання йому автономії. В 1952 р. отримав в Аахені міжнародну премію Карла Великого (нім. Karlspreis). Разом з Робером Шуманом, Конрадом Аденауером та іншими вважається одним з батьків-засновників ЄС. Де Гаспері був прихильником федералістської концепції європейської інтеграції. В 1953 р. пішов у відставку. В 1954 р. був обраний другим головою Європейського парламенту, але помер у тому ж році. Похований в Римі.

Бори́с Микола́йович Є́льцин (рос. Бори́с Никола́евич Е́льцин *1 лютого 1931, Бутка — †23 квітня 2007, Москва) — російський політичний діяч, президент Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) 1991, Перший президент незалежної Російської Федерації у 1991—1999. Доба президентства Бориса Єльцина найбільше запам'яталася хаотичною приватизацією ранніх 1990-их, обстрілом бунтівного російського парламенту в жовтні 1993-го і невдалою чеченською війною 1994-го. З іншого боку, єльцинську добу в новітній російській історії пов'язують також із розвитком демократичних інституцій і вільних ЗМІ. Борис Єльцин був відомий схильністю до чарки і в останні роки при владі його поведінка подекуди завдавала проблем російським іміджмейкерам

Володи́мир Володи́мирович Пу́тін (рос. Владимир Владимирович Путин — * 7 жовтня 1952, Ленінград) — російський державний і політичний діяч, другий (2000–2008) та четвертий (від 7 травня 2012 року) президент Російської Федерації. Після відставки першого президента Бориса Єльцина виконував його обов'язки від 31 грудня 1999 до 7 травня 2000 року. Від 16 серпня до 31 грудня 1999 року та від 8 травня 2008 року до 7 травня 2012 року — голова Уряду Російської Федерації. Має юридичну освіту. Кандидат економічних наук. Голова політичної партії «Єдина Росія» від 7 травня 2008 року

Лех Вале́нса (пол. Lech Wałęsa; *29 вересня 1943) — польський політик, Президент Польщі (1990–1995).За професією — електрик. Співзасновник і перший керівник профспілки «Солідарність» у 1980-х роках, Людина року тижневика Time (1981), лауреат Нобелівської премії миру (1983). Лех Валенса активно підтримав Помаранчеву революцію 2004 року, кілька разів приїжджав до революційного Києва та виступав зі сцени Майдану Незалежності на підтримку вимог протестувальників. Виступає за якнайшвидшу інтеграцію України до Євросоюзу.Пам'ятаймо, що Україна є великою державою. Особливо велике її сільське господарство. Бог справді дав їй багату землю. І це лякає Європу… Європа має кращі врожаї, але вони досягаються за допомогою хімічних добрив. Тому Європа була б змушена купувати в Україні продукти, бо вона має найкращі природні умови. Це лякало й лякає європейців.

Вацлав Гавел (чеськ. V?clav Havel; 5 жовтня 1936, Прага, Чехія — 18 грудня 2011, Градечек) — чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст. Він був дев'ятим та останнім президентом Чехословаччини (1989—1992) а також першим президентом Чехії (1993—2003).

Нікола́е Чауше́ску (рум. Nicolae Ceauşescu; * 26 січня 1918, Скорнічешті, Олт — † 25 грудня 1989, Тирговіште, Димбовіца) — діяч румунського та міжнародного комуністичного руху. Генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії. 1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунія (1974–1989).

Янош Кадар (угор. K?d?r J?nos (* 26 травня 1912 м. Фіуме (нині Рієка, Хорватія)— † 6 липня 1989, Будапешт) — сталініст, керівник соціалістичної Угорщини з обмеженим суверенітетом (1956—1988). Ставленик СРСР після Угорської Революції 1956, організатор страти прем'єр-міністра Імре Надя. Провів у країні помірковано-ліберальні господарські реформи, допустивши функціонування елементів ринкової економіки. За надумані подвиги та з пропагандистською метою удостоєний звання Герой Радянського Союзу.

Йосип Броз (хорв. Josip Broz, партійний псевдонімТіто (хорв. Tito);[1] (25 травня 1892, Кумровець, Хорватія — 4 травня 1980, Любляна, Словенія) — лідер Югославії з кінця Другої світової війни до своєї смерті (1945—1980), маршал (1943).

Ма́о Цзеду́н (* 26 грудня 1893—† 9 вересня 1976) — китайський політичний лідер і теоретик маоїзму. Засновник Китайської комуністичної партії (ККП) у 1921, незабаром став її лідером.

Організував Великій похід 1934—1935 і вів визвольну війну 1937–1949, що завершилася встановленням Народної республіки і комуністичним правлінням у Китаї. Очолював партію й уряд країни до смерті. Його вплив зменшився після ряду економічних невдач (1958–1960 «Великий стрибок»), але знову став домінуючим в роки Культурної революції 1961–1969. Адаптував комунізм до китайських умов, що відображено в Маленькій червоній книзі.

Ден Сяопін (спрощ. кит. 邓小平, трад. кит. 鄧小平, піньінь D?ng Xiǎop?ng; 22 серпня 1904 — 19 лютого 1997) — діяч комуністичної партії Китаю, один з керівників китайської держави. З 1978 р. він проголосив курс на радикальну реформу з метою побудови соціалізму з китайською специфікою. З кінця 1970-тих до 1990-і Ден Сяопін був фактичним керівником Китаю, займаючи другорядні пости начальника Генерального штабу і військового міністра, а також ключовий пост голови партійної і державної Центральної військової комісії НВАК (від своїх посад він відмовився в 1989–1990); при цьому він ніколи не був ні прем'єром Держради, ні головою КНР, ні головою КПК (Ден Сяопін був генеральним секретарем ЦК КПК в період, коли ця посада не була вищою в партії). У народі і в літературі його називали «дядечко Ден» (Ден-бо). Ден Сяопін був головним ініціатором політики «чотирьох модернізацій» і побудови «соціалізму з китайською специфікою», які призвели до бурхливого економічного зростання в Китайській народній республіціі і досягнення одних з найвищих у світі темпів зростання економіки. Він також є творцем нової концепції взаємовідносин з етнічними китайськими територіями, що не увійшли в 1949 до складу КНР («одна держава — дві системи»).

Джавахарла́л Неру́ (Javāharlāl Nehrū; *14 листопада 1889 — 27 травня 1964[4]) — перший прем'єр-міністр Індії. Махатма Ганді називав його своїм політичним наступником. Донька Джавахарлала Неру Індіра та онук Раджив (а також його дружина Соня, італійка за походженням) також займали в Індії найвищі державні посади.

Не́льсон Манде́ла (Нельсон Роліглагла Мандела; афр. Nelson Rolihlahla Mandela; * 18 липня 1918, Мвезо, Південно-Африканський Союз — † 5 грудня 2013[1][2], Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) — південноафриканський правозахисник, політик та юрист, президент Південно-Африканської республіки (з 1994 по 1999). Нельсон Мандела був першим президентом Південно-Африканської республіки, обраним на повністю демократичних, не сфальсифікованих виборах. До свого президентства був видатним борцем з апартеїдом і лідером Африканського Національного Конгресу (АНК). Був засуджений і ув'язнений за участь в підпільній збройній боротьбі. Збройний опір був останнім дієвим на той час засобом; пізніше Мандела був стійким прибічником мирного шляху.[3] Протягом цього 27-річного ув'язнення, більшість якого проведено в камері на острові Роббен, Мандела став найвідомішою фігурою у боротьбі з південноафриканським апартеїдом. Попри те, що режим апартеїду і прихильна до нього нація вважали Манделу і АНК комуністами і терористами, збройна боротьба була лиш невід'ємною складовою загальної боротьби з апартеїдом. Зміни в політиці в бік примирення, які Мандела провадив аж до свого звільнення у 1990 році, полегшили мирний перехід до повної демократіїї у ПАР.

Ма́ртін Лю́тер Кінг, моло́дший (англ. Martin Luther King, * 15 січня 1929 Атланта, штат Джорджія, США — † 4 квітня 1968, Мемфіс, штат Теннессі) — американський проповідник і лідер руху за громадянські права 1960-х років, речник тактики ненасильства в боротьбі проти расизму. Нагороджений Нобелівською премією миру 1964 року.

Давид Бен-Гуріон (Д. Давид Грін; 16 жовтня 1886; Плонськ, Російська імперія, нині Польща — 1 грудня 1973; Тель-Авів, Ізраїль) — один з лідерів сіоністського і сіоністсько-соціалістичного руху, один з творців держави Ізраїль. У 1948—1953 і 1955—1963 роках (з перервою в 1961) прем'єр-міністр і міністр оборони Ізраїлю. Під його керівництвом були виграні Війна за незалежність (1948—1949) і Синайська кампанія (1956), відбулося вигнання палестинських арабів на чужину.

Фіде́ль Алеха́ндро Ка́стро Рус (ісп. Fidel AlejandroCastro Ruz; *13 серпня 1926) — кубинський політичний діяч. Марксист. Один з основних лідерів кубинської революції. Кастро перебував на посаді прем'єр-міністра Куби з лютого 1959 по грудень 1976 року, а потім як Голова Державної ради Куби та Голова Ради міністрів Куби, до його відставки з посади в лютому 2008 року. Він був першим секретарем Комуністичної партії Куби з 1965 до 2008 року, доки не пішов у відставку за станом здоров'я. Вивчаючи право в Гаванському університеті, він почав свою політичну кар'єру, ставши визначною фігурою в кубинській політиці. Його політична кар'єра продовжилась з націоналістичної критики президента Фульхенсіо Батісти та Сполучених Штатів, їхнього політичного та корпоративного впливу на Кубу.

Авґу́сто Хосе́ Рамо́н Піноче́т Уґа́рте (трапляється також Авґусто[1][2] та Аугусто[3]; ісп. Augusto JoseRamon Pinochet Ugarte; * 25 листопада 1915, Вальпараїсо — † 10 грудня 2006, Сантьяго) — Президент Чилі (1974–1990), головнокомандувач Збройних сил Чилі, пожиттєвий сенатор Чилійського парламенту.

Бара́к Хусейн Обама (англ. Barack Hussein Obama; нар. 4 серпня 1961) — американський політик, 44-ий президент США, колишній сенатор від штату Іллінойс у конгресі США: вперше обраний до сенату штату Іллінойс у 1996. У листопаді 2004 з великим відривом Барак Обама випередив політичних супротивників на виборах — і став сенатором Конгресу Сполучених Штатів Америки, після невдалої спроби обратися в Палату Представників США в 2000. У Демократичній партії отримав номінацію на посаду президента і 23 серпня 2008 оголосив про вибір кандидатури Джо Байдена на посаду віце-президента. За результатами виборів 4 листопада 2008 здобув перемогу над республіканським кандидатом Джоном Маккейном; 20 січня 2009 року став Президентом США. У листопаді 2012 року був обраний на другий термін. Перший Президент США, який є афроамериканцем.

Навигация

Розділ 6. Персоналії всесвітньої історії