Романчук Валентина Ивановна

Приветствую коллег на своем мини-сайте, желаю всем смелых творческих идей и успешной их реализации. Надеюсь на плодотворное сотрудничество.

О себе

Более 25 лет педагогического стажа. Прошла путь от учителя начальных классов через старшую школу до преподавателя техникума ДонНУЭТ (английский язык). Но сейчас, волею обстоятельств, снова вернулась в начальную школу.

Профессионал высшей квалификационной категории с большим практическим опытом работы. 

Целеустремленный, ответственный педагог; инициативный, креативный человек с хорошо развитыми организаторскими способностями;

общительна, ценю порядочность и сама всегда соблюдаю нормы личной и педагогической этики;

отзывчива, всегда готова предложить и оказать посильную помощь;

горжусь своими отношениями с бывшими студентами и нынешними учениками;

оптимистка с хорошим чувством юмора

имею мало общего со своим биологическим возрастом по многим параметрам внешнего и внутреннего восприятия.

Много свободного времени уделяю поиску новых решений своей преподавательской деятельности, т.к. действительно отношусь к работе, как к одному из любимых занятий.

Личное время провожу с семьей и друзьями. Стараюсь больше времени уделять детям - 18-летней дочери и 11-летнему сыну;

пишу стихи, прозу.

Предпочитаю постоянство в основных сферах жизненного пространства.

Книги, которые сформировали мой внутренний мир

Чтение хороших книг - это разговор с самыми лучшими людьми прошедших времен, и притом такой разговор, когда они сообщают нам лучшие свои мысли. (Рене Декарт, французский философ)

Я читала хорошие книги. Свои лучшие мысли мне сообщали как русские писатели-классики, так и зарубежные. 

Мой взгляд на мир

Я недавно переехала из Донецкой области. Мой взгляд на мир отражен в следующих строках. Надеюсь, читатели сайта поймут...

Наболело…                                                  

«Прокинься, будь ласка,- я тихо шепочу,-

Прокинься, бо сталась біда.

Благаю, розкрий свої яснії очі,

Навколо вже стогне й земля…

Прокинься! Ти чуєш?! – кричу вже щосили,-

Уважно на все подивись!

Невже ти раніше ТАКОГО хотіла?!

Ти ж була єдина колись…

Ти зараз у сні чи ти, може, осліпла?

Чи голову хтось задурив?

Завжди ми були твої слушнії діти,

То ж хто все умить тут змінив?

Ми разом страждали і разом раділи,

Ми разом співали пісень.

Ми славили діями рідну країну,

Ти ж нас відштовхнула за день…

Сумуємо, рідна… Хотіли б любити…

Та серце нестерпно болить,

Бо гинуть нізащо твої, люба, діти,

І в час цей країна мовчить…

Прокинься, будь ласка!

Немає вже часу! Палає навколо земля!

Затьмарена бісом, навіяна жахом,

Тепер ти сама не своя…

Ми трохи були навесні неслухняні,

Хіба за це кара - на смерть?!

Ми у своїх містах опинились в зігнанні,

Гідність ми захищали і честь.

Посварились брати. У житті це буває.

Покаяння - і знову разом.

Але тут стали вмить ми чомусь ворогами,

Ще й отримали в спину списом.

Тобі брешуть сьогодні і лиха бажають,

У полон господарів ведуть.

Продають твою душу і крові жадають,

Вони совість свою продають.

Їх синами твоїми не можна назвати,

Вони задум злий здійснюють свій.

Не давай їм себе із землею зрівняти!

Прокидайся, будь ласка, і дій!

В тебе є величезна надійна підтримка.

Як раніше, ти в неї повір.

Не від неї прийшли до нас всі тії лиха,

Не вона смерть несе у наш двір.

Вона подруга наша. Велика. Могутня.

Допоможе, як було завжди.

Тебе ж змусили спільний добробут забути

І до пана упасти в уклін.

Повернися до тих, в кого віра велика,

Встань з колін, гідно плечі розправ!

Годі вже дозволяти світу себе ганьбити!

Ти ж прекрасна! Про гідність згадай!

Тих, хто ніби з ім’ям демократії діє,

Із обійм назавжди відштовхни!

Хай на захід тікають, поки є ще можливість,

Їх не вибачать тут ніколи!

Ти не вір, що загроза прийшла від сусідки!

Це брехня! Це нахабний наклеп!

Ти згадай, ми ж є теж твої діти.

Так чому ж нас нема, вони є?

Чому віриш брехні? Чому правди не бачиш?

Чому в тяжкі часи ти мовчиш?

Прокидайся, будь ласка, немає вже часу!

Всі сумніви химерні облиш.

Я благаю, прокинься! І у наші родини

Щирі посмішки ти поверни.

Вірю, зможеш! Ми будемо знову щасливі,
І колоссям зрясніють лани.

Над ланами вітри будуть вічно носити

Пам'ять ніжну про тих, хто поліг…

Вони змушують край рідний свій боронити.

Це обов’язок наш задля них…

Не прокинешся?! Ніби ти зовсім не чуєш.

Ми вже стали для тебе чужі…

Что ж, ты сделала выбор,

Грубо нас оттолкнула

На распутье, у самой межи.

Ты нашла  по подсказке в беде виноватых,

Нам на шею навесив ярлык,

И не видишь или просто не хочешь признаться:

В твое СЕРДЦЕ предатель проник!

Ты не хочешь бороться. Порядком устала.

У коварства и лжи ты в плену…

Значит, спи. Душе легче не станет,

Тяжко будет и в сонном бреду…

На добраніч. Я більше не буду

Знов благати прокинутись. Ні…

Ми тепер у пітьмі. Ця темрява усюди,

Ніби в душі прийшла вічна ніч…

Та ми будемо світа і правди шукати,

Нас не може ніщо зупинить!

Стане знову щасливо-співочою хата…

Как проснешься, ты к нам приходи!

Мы простим, приголубим, согреем любовью,

Станешь лучше, чем прежде была...

Если только успеешь, родная, проснуться,

Пока сердце не вырвут «князья»... 

Мои достижения

Мое близкое окружение: семья, дети, друзья и отношение ко мне моих учеников.

Моё портфолио

То, что мы знаем, - ограничено, а то, чего не знаем, - бесконечно. (Апулей, древнеримский писатель,поэт и философ)

Жить - значит развиваться... Не бойтесь делать ошибки, потому что нет другого пути научиться жить. (Альфред Адлер, австрийский психолог, психиатр и мыслитель)