Роль ментальності в житті суспільства

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………..………………………………..4

РОЗДІЛ 1. МЕНТАЛІТЕТ ТА ВПЛИВ ЙОГО НА ПОВЕДІНКУ ЛЮДИНИ………………………………………………………..……………..…6

РОЗДІЛ 2. КОНСЕРВАТИВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ……………………………………..………………………...10

РОЗДІЛ 3. МЕНТАЛЬНІ НАЦІОНАЛЬНІ РИСИ, ЯКІ ЗАВАЖАЮТЬ ЄДНОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ……………………………………………………13

        3.1. Двоїстість української ментальності та її вплив

 на сучасного українця…………………………………………………………..13

        3.2. Найглибший  пласт української ментальності– землеробства……. 15

        3.3. Терплячість і відсутність здорових амбіцій в українців, як

ще один  прояв ментальної риси українця……………………………………..17

        3.4. Вплив на життя сучасного українця риси  ментальності –

відсутність сильного почуття національної єдності…………………………..19    ВИСНОВКИ……...………………………………………………………..….….23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…....26

ДОДАТКИ …………………………..………………………………………..….28

ВСТУП

       У наш доволі не простий час важливою умовою для покращення життя громади є її єдність, яка відсутня в громаді села Іллінка. Це спонукало замислитись, чому в одному селищі люди більш згуртовані, а в іншому ні. Ніби й не молоде селище, в якому виросло і продовжує існувати не одне покоління, а єдність  відсутня. Сучасна наука довела, що кожний народ має свій характер, свою ментальність, які впливають на його історичний процес, на долю самого народу й кожного його представника.

       Актуальність теми дослідження. Знаючи причини певної негативної чи позитивної поведінки людини в певному соціумі, можна знайти шляхи для подолання проблем.

       Наукова ідея  роботи полягає в  проведенні комплексного дослідження виявлення негативних рис ментальності окремих етногруп, які перешкоджають згуртованості соціуму с.Іллінка.  

       Об’єкт дослідження – прояви та вплив ментальних рис в різних етногрупах села Іллінки на взаємовідносини в суспільстві.

       Предмет дослідження -  ментальні риси українців.

      Тому було поставлено мету – з’ясувати чи  впливає менталітет різних українських етногруп на  взаємовідносини  в  суспільстві і конкретно в селі Іллінка.

      Для реалізації поставленої мети необхідно виконати завдання:

1. Розглянути поняття «менталітет» та його вплив на поведінку людини.
2. Визначити чи є  прояви риси сучасної української ментальності – відсутність почуття національної єдності в суспільстві.
3. З’ясувати вплив на життя найглибшого пласта української ментальності – землеробства.
4.  З’ясувати вплив  терплячості і відсутність здорових амбіцій в українців на їхнє життя.
5. Визначити двоїстість української ментальності та її вплив на сучасного українця.
6. Дослідити особливість консервативності української ментальності.

       Методи дослідження:

1. Теоретичне дослідження (гіпотеза та припущення, історичний).
2. Емпіричний (інтерв’ювання та анкетування місцевого населення, аналіз і синтез, індукція та дедукція)

   Практичне значення – знаючи про риси притаманні певним етно групам в селищі, які негативно впливають на спілкування та згуртування можна знайти сильніші риси, які позитивно вплинуть на соціум.  Що дасть початок роботи над згуртуванням громадськості. Бо, хто володіє інформацією, той  володіє світом. Отримана інформація допоможе зрозуміти вчинки людей в селі та знайти шляхи подолання проблем.

РОЗДІЛ 1

          Менталітет та вплив його рис на поведінку людини

        Дослідники підходять до справжніх спонукальних причин вчинків людей взагалі і політичних зокрема, спираючись на наукові відомості про ментальність [1, c. 56 - 57]. Залежно від завдань, що їх ставить перед собою дослідник, можна говорити і про ментальність епохи, і про ментальність регіонів, а значить і селища.

       Поняття «ментальність» пов'язане з такими латинськими аналогами, як mentalis, mens, mentis - «розумовий», «розум», «думка» або «інтелект». Отже, виходячи з самої етимології слова, зміст ментальності міститься в когнітивній сфері та визначається насамперед тими знаннями, якими володіє дана спільнота. Разом з віруваннями знання створюють уявлення про навколишній світ, який є ґрунтом ментальності, задаючи разом з домінуючими потребами та архетипами колективного безсвідомого ієрархію цінностей, яка характеризує дану спільноту [3].

За визначенням В.Храмової, ментальність - це спільне «психологічне оснащення» представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у річище певного світобачення [20]. Ментальність зберігає генетичний код народу, допомагає зрозуміти закономірності розвитку культури, суспільної моралі. На її основі виникає відчуття ідентичності, що визначає політичну і побутову поведінку.

          В російській науковій літературі стверджується, що існує різниця між поняттями „ментальність” і „менталітет”. Якщо в змісті першого – психологічне навантаження, то менталітет – категорія культурологічна [17].

Для українського етносу суттєвим моментом у становленні менталітету стали яскраво виражені автохтонність і формування способу життя у відповідності з місцевим ландшафтом. У ході досліджень українськими вченими було виділено чотири системотворчі ознаки ментальності українського народу:

1. Інтровертивність вищих психічних функцій у сприйнятті дійсності, що виявляється у зосередженості особи на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно - індивідуального світу.

2. Кордоцентричність, що проявляється у сентименталізмі, чутливості, любові до природи, яскраво відображених у пісенному фольклорі.

3. Анархічний індивідуалізм, партикулярне прагнення до особистої свободи, без належного прагнення до державності, коли бракує ясних цілей, дисциплінованості й організованості.

          4. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом [7]

       Підґрунтям усіх ментальностей, підкреслюють українські дослідники, є етнічна, національна ментальність з усіма її специфічними особливостями[1].   Етнічна ментальність – духовно-культурний самовияв етнічної спільноти. Як складне психологічно-етнічне явище, вона має характер певних уявлень. Це комплекс таких зовнішньодіяльнісних феноменів, який сприймається сторонньою свідомістю як своєрідний, специфічний дух етносу, те, що робить цей етнос „помітним”, що вирізняє його серед розмаїття інших етносів; це своєрідне „обличчя”, яким певний етнос повернений до всіх інших і яким відрізняється від них [5, с. 170].

       Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона є глибинним джерелом мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій.

       Як правило, ментальність формують такі чинники: географічне середовище, політичні інститути і соціальні структури суспільства, культура, традиції. Характерно, що ментальність — це не винятково пасивний об'єкт, своєрідний наслідок сумарної дії названих чинників. Вона сама є активним фактором суспільного розвитку, надзвичайно важливим і дієвим, але малопомітним, оскільки імпульси, які вона посилає народу чи окремій людині, йдуть із глибин історії, з глибин підсвідомого. Зберігаючи в закодованій формі на рівні підсвідомості історичний досвід народу, ментальність ніби знаходиться у будці суфлера. Тобто її наявність на політичній сцені відчувається в поведінці та репліках головних героїв, проте сама вона перебуває у затінку.

Важливий вклад у процес дослідження української ментальності та етнопсихології українців зробили вчені-українці з діаспори. Сюди відносимо: “Студії з української ментальності та антропології” Ф. Вовка (Прага, 1927), “Українська духовність в її культурно-історичних виявах” Я. Яреми ( Львів, 1935 р. ), “Головні риси українського світогляду в українській культурі” Д. Чижевського ( Подебради, 1940 р. ), “Світогляд українського народу” І. Мірчука ( Прага, 1942 р. ), наукова праця Ю. Липи “Призначення України” ( Львів, 1938 р. ), в якій він пояснює суть українського менталітету та місце українського етносу у світовому розвитку. Цікаві підходи до вирішення проблеми відображено в роботах В. Щербаківського “Формація української нації” ( Подебради, 1937 р. ), В. Петрова “Походження українського народу” ( Регеноурд, 1947 р. ). Патріотичним спрямуванням відзначається праця Д. Донцова «Дух нашої давнини» (Прага, 1944 р.) та ін.

Великий доробок внесли своїми працями О. Кульчицький, Б. Цимбелістий, Є. Юнацький, М. Шлемкевич, В. Янів, праці яких були надруковані у повоєнні роки у США, Франції, Німеччині. Окремі їхні статті вміщені у збірці “Українська душа” ( Київ, 1992 р. ).

Вони розглядають проблему ментальності з точки зору національно-обумовлених психофізичних властивостей.

Висновки про інтровертивність вдачі українців ґрунтуються на аналізі найвідоміших постатей українства - Г.Сковороди, М.Гоголя, Т.Шевченка. З інтровертивністю пов'язується і український егоцентризм, що «дає перевагу всьому особистому над усім загальним» і спричинив вже не одну історичну катастрофу України. Прагнення до самовираження не знає меж: «Духовна істота в мені - це Богові рівна істота, в ній цілий світ і Бог», - писав Г.С.Сковорода.
        Інтровертивний характер українського індивідуалізму, його спрямованість на відособлення індивіда від суспільства і від інших людей, спрямовує зусилля особистості на створення свого малого індивідуального світу, на ізоляцію в ньому і убереження себе від впливу інших людей і від соціуму. Саме цим можна пояснити парадоксальність сьогоднішньої ситуації, коли в нації індивідуалістів катастрофічно не вистачає соціально-активних людей [9].

        Водночас ряд дослідників відзначають і контрастні якості інтровертизму та емоційності українського менталітету. За великого егоцентризму («моя хата скраю»), соціальної байдужості українці схильні до співчуття, гуманізму; при розвиненому братолюбстві, всепрощенні, що ослаблює агресивність, войовничість, українець здатен до помсти, бунту проти несправедливості, що посилюється тенденцією до анархізму; український інтровертизм не є замкнутістю в собі, він є лише спрямуванням на себе. Велика чуттєвість при інтровертизмі потребує контакту, оскільки українець не терпить самотності і спрямовує самовияв на якийсь зовнішній об'єкт [10].

       В українців є позитивні  риси - миролюбство, його неагресивність, уміння уникати зіткнень — це фактор стабільності. А стабільність — запорука довіри з боку інвесторів, гарна можливість розміщення в Україні,  та в нашому селі зокрема, виробництв Західних корпорацій. Низька, у порівнянні з Європою, заробітна плата теж фактор позитивний. Скромність українця, його прагнення до заможності, але не до багатства, у макроекономічному плані рано чи пізно зіграють свою роль.

РОЗДІЛ 2

           Консервативність української ментальності

       Цілеспрямоване знищення й денаціоналізація української еліти, конформізм частини її звужували коло генераторів національних філософських ідей, творців самобутньої української культури, політичних лідерів та провідників народу. Це, з одного боку, посилювало консервативність української ментальності як засобу захисту вже набутих національних цінностей від чужих впливів, з іншого — поглиблювало недовіру до власної еліти, яка може запродатися знову.

       В українця не дуже розвинуті такі риси характеру, як цілеспрямованість і рішучість. Йому властива обережність, інертність, повільність. Він не любить ризикувати, живе за принципом "якось воно буде", довго зважує "за" і "проти", довго радиться і рішення приймає половинчасті. Навіть за наявності знань, ерудиції, досвіду нерішучість набагато знижує "коефіцієнт корисності". Загалом, в Україні мало ініціативних харизматичних особистостей, а ті, що є, намагаються йти не в бізнесмени, а в чиновники.  Мало хто з українців має амбіцію своєю справою скорити світ. Українець — консерватор, який не довіряє змінам, прагне не знайти щось нове, а зберегти вже створене. Це визначає його невміння, а, може і небажання йти в ногу з часом. В української ментальності немає домінанти закону — це видно як у поводженні перших осіб держави, так і у звичайних сільських жителів. А вже будь-який тракторист чи будівельник не зможе заснути, якщо впродовж робочого дня йому не вдалося нічого вкрасти. Будь-яку економічну діяльність "підштовхує" прагнення до власної вигоди. В українця цього прагнення скільки завгодно. Але в даний час саме воно парадоксальним чином є не каталізатором, а гальмом розвитку  взаємовідносин у суспільстві (в нашому селі) і навіть економіки (в межах держави).  Світ українця завжди був обмежений власною садибою. У переносному значенні він нею обмежений і тепер. Це означає, що українцю в принципі наплювати на все, що не стосується безпосередньо його — власні інтереси набагато вищі, ніж інтереси країни. Це і зрозуміло — адже як говорить українська приказка: «Своя сорочка ближче до тіла». Економічні традиції українців засновані на "сімейному" сільському господарстві і садибній торгівлі. Нині, володіючи своїми орендованими земельними ділянками на яких вирощують овочі та зернові, заважає відсутність традицій виробництва та жадібність («краще нехай пропаде, ніж продам дешево» - говорить дехто з односельців).У більшості розвинуті такі риси, як кміт ливість, хитрість, лукавство. Однак у бізнесі ці риси ведуть до непослідовності, ненадійності, до прагнення "обвести партнера навколо пальця", що призводить до сутичок навіть серед односельців.

        Що ж стосується  родинних традицій,  то кожна родина дотримується правил поведінки і традицій, які передали їм їхні пращури, починаючи від особливої форми привітання і закінчуючи традиціями. В селі  здавна існував звичай вітатися з усіма, незалежно від того, знайомий це чи ні. Молодший мав вітатися першим – інакше будь-хто зі старших зупиняв його і присоромлював. Отже, в етнічному вихованні важлива роль належала не лише сім'ї, але й громаді. Українські народні привітання  надзвичайно різноманітні й поліфункціональні. Їх добирали залежно від пори дня, ступеня близькості  співрозмовників та від того, чим займається на даний момент людина, з якою вітаються. Найпоширенішими давніми загальноукраїнськими вітальними висловами були: «Добрий день», «Дай Боже, добрий день», «Дай Боже здоров’я». У відповідь належало сказати: «Доброго здоров’я», «Дай Боже, здоров’я», «Дай Боже», «Дай Боже, дяковать за слово добре, дай Боже вам щастя!». У зв’язку з цим існувала приказка: «Який добрий день», та «дай Боже, здоровля». Вітальну функцію, особливо в  західних областях України, виконували сакральні вислови: «Слава Ісусу Хресту», у відповідь – «Навіки слава (Богові)». Привітальними словами  побажального  змісту,  особливо у гуцулів, були «Мир Вам!», «Миром!».  До людини, що була зайнята роботою, зверталися: «Бог на поміч», «Боже, поможи», «Помагай Бог», «Дай Боже щастя». Відповісти належало: « Дякую красненько, дай Боже, здоровля» і т. ін..

        Такі традиції привітання збереглися в спілкуванні у теперішнього населення нашого села. Кожен вітається притаманними для їхнього регіону словосполученнями. І що є важливо, що люди не приділяють уваги, якими словами до них привітались і як вітаються вони - привітання для людей носить формальний  характер.

Егоцентричне спрямування уваги на внутрішній світ заважає також визнанню авторитетів. Українці визнають авторитет скоріше під впливом настрою, раптового захоплення, ніж у результаті холодного аналізу заслуг людини. Ці риси українського електорату відмітив і директор Школи виборчих технологій (м. Москва) Д.Алексєєв: «Українець не любить почуватись у програші, тому голосувати за того, хто явно не виграє, він не буде. Це дуже відрізняє його від росіянина, котрий жаліє слабких і полюбляє чинити «назло» [11].

        В українця не дуже розвинуті такі риси характеру, як цілеспрямованість і рішучість. Йому властива обережність, інертність, повільність. Але все ж таки в українців є позитивні  риси - миролюбство, його неагресивність, уміння уникати зіткнень — це фактор стабільності. А стабільність — запорука довіри з боку інвесторів, гарна можливість розміщення в Україні,  та в нашому селі зокрема, виробництв Західних корпорацій. Низька, у порівнянні з Європою, заробітна плата теж фактор позитивний. Скромність українця, його прагнення до заможності, але не до багатства, у макроекономічному плані рано чи пізно зіграють свою роль. Тим більше зіграє роль традиційно високий український інтелект, який поки що, за незатребуваністю, спить.

РОЗДІЛ 3

Ментальні національні риси, які заважають єдності в суспільстві

         3.1. Двоїстість української ментальності та її вплив на сучасного українця

        Характерні риси та особливості української ментальності зумовлені низкою чинників:

      - геополітичне становище: між Заходом і Сходом. Саме воно зумовило маргінальність, двоїстість української ментальності. Їй притаманне поєднання індивідуалізму, характерного для західної орієнтації, і східної чуттєвості та емоційності.

         А також  базується на протиставленні двох головних історичних пластів традиційно-побутової культури: землеробського і козацького. Ця двоїстість виявляється у великій амплітуді чуттєвого життя українців: від любові — до ненависті, від ейфорії — до розпачу, а також у певній непослідовності дій.

         Це яскраво відображається під час організації та вирішенні будь - яких загальних питань у нашому селищі, з яких усім дуже важко дійти загального «знаменника», а ще важче довести розпочате до кінця. Проведено аналіз за останні 5 років спільної громадської діяльності і з’ясовано, що  тільки 50% односельців залучаються і виявляють бажання в подальшому приймати участь у загальносільських заходах. Майже 90% вважають, що необхідно і можливо покращити інфраструктуру села. Але при цьому тільки 54% мають пропозиції з цього напрямку і виявляють бажання прикласти свої зусилля для реалізації їх, а 36% респондентів вважає це нездійсненним [додаток А].

        Тривале перебування українського народу в жорстких рамках тоталітарного суспільства залишило свій слід у національному генетичному коді. «Родимі плями» тоталітаризму наявні в психології кожної людини, яка вихована за радянської доби. Вчені Національного інституту стратегічних досліджень виділяють такі основні риси «радянської» ментальності: пасивність особи — відсутність волі до поліпшення життя власними силами, що доповнюється формальною активністю, про людське око, напоказ, головне — створити враження, що людина працює, а не працювати на певний результат; комплекс меншовартості — відчуття власної нездатності через некомпетентність та непрофесіоналізм, зворотним боком чого є невмотивована амбіційність та хамство; патерналізм — перекладання на владу вирішення власних проблем; безпорадність — надія на вирішення проблем ззовні, на чиюсь гуманітарну допомогу.

         Досліджуючи шляхом анкетування  дані риси менталітету в односельців виявилися в наступному в відсотковому співвідношені:

1. Чи погодились би ви на тяжку, багатогодинну працю для покращення свого життя? Відповідь: «так» - 45%, «ні» - 10%, «не знаю» - 45%. Таким чином була доведена присутність пасивності в більшості респондентів[додаток Б].
2. Чи готові ви оволодіти новими знаннями та вміннями або, навіть, новою професією заради поліпшення умов життя? Комплекс меншовартості розвинений  у 55% жителів села[додаток Б].
3. Хто винний у занедбаності села? 75% вважають винними вищу владу, 15% місцеву  владу, 10% - саму громаду. Патерналізм у респондентів є  на високому рівні[додаток В].
4. Які шляхи покращення життя в селі вам ближчі? Інвестиційні внески – 60%, досвідчений керівник – 30%, згуртована дія громади – 10%. Отримані результати підтвердили наявність в українській ментальності риси безпорадності[додаток В].

        Нашарування «радянської ментальності» впливає на долю односельців значною мірою на підсвідомому рівні. Звіль нившись від комуністичних ілюзій, українці, з одного боку, ринули до фарватеру світової цивілізації, а з іншого, повернули до своїх споконвічних цінностей і архетипів. Разом з уламками радянської імперії залишилися в минулому її утопічні сподівання, надія на дармове світле майбутнє, імітація трудової діяльності, дефіцит усього, повальне пияцтво. Із тисяч проблем, що раніше обплутували по руках і ногах, залишилася одна: де роздобути симпатичну кількість купюр. Інших проблем, за великим рахунком, немає. І це показник того, що до «фарватеру світової цивілізації» українці вже підійшли. Для вступу України в Європейський Союз залишається лише «маленька перешкода»: за правилами ЄС зарплата бюджетника — бібліотекаря, учителя, клерка — повинна дорівнювати еквіваленту чотирьохсот євро. На цьому шляху  позбавляємося не тільки шкідливих ілюзій, але й деяких позитивних рис.

         3.2. Найглибший пласт української ментальності – землеробства

Переважна більшість українських дослідників, аналізуючи український характер і вдачу, виходили з визначального впливу географічного і геополітичного розташування України, особливостей клімату та господарського життя. Зв'язком українця з землею пояснюється домінування емоційного над раціональним. Більше того, В.Липинський вважав родючу землю і сприятливий клімат не лише благом, а й фактором, що спричинює українську недержавність. Адже такі умови швидко призводили до «дегенерації громадських інстинктів», розвивали лінощі і нездатність до постійного, тривалого і методичного зусилля [14].

Вплив геополітичного становища на формування менталітету українців теж неоднозначний. Ним пояснюється надзвичайне прагнення свободи, стихія вільної самодіяльності особистості, природний демократизм. Вони спонукають до утворення різноманітних місцевих форм самореалізації на локально-суспільному та особистісному рівнях, і водночас до анархізму. Так, М.Костомаров характеризує Україну як соціальну спільноту, яка з давніх-давен знати не хотіла «ні царя, ні пана», а Д.Яворницький дає оцінку запорозькому козацтву як хранителю політичних і суспільних ідеалів українського народу, соціального феномена, що слугував «живим провісником свободи», «живим протестом проти насилля і рабства». І.Лисняк-Рудницький розглядав степ не як ворожий і чужий українцеві, а як формотворчий чинник українського характеру. «Українська людина пограниччя був козак, що в XVI - XVII століттях став репрезентативним типом свого народу» [15].

         Домінуючий вплив двох головних історичних пластів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького. Найглибинніші пласти української ментальності закладені, безперечно, землеробством, яке з найдавніших часів було заняттям українців як автохтонного етносу. Саме воно визначило особливості їхнього світобачення, культурні орієнтири та соціальну організацію. Фахівці стверджують, що весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до однієї території (ландшафту), детерміновані природними циклами і сільськогосподарським календарем. Закодована на рівні підсвідомості, закріплена в традиціях та мові, ця інформація крізь століття зумовлює такі характерні риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, зважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, миролюбність, ліричне сприйняття життя, м'який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (усвідомлення самоцінності власної особистості), розвинуте почуття справедливості, що спонукає до нескінченних пошуків правди. Жителі села Іллінка відповіли на питання «Чи доводите Ви свою правоту у випадку суперечки?» наступним чином:  45% респондентів відповіли – так, 25% - ні, 30% - іноді. А на питання «Кому Ви готові довести свою правоту?» односеліці відповіли: сусідам та односельцям – 42%, державним посадовцям чи органам  – 22%, своєму керівнику – 15%, кому завгодно -  21%. Таким чином, за результатами анкетування було з’ясовано, що односельці готові до пошуку правди в своєму оточенні, а ні аж ніяк у вищих органах державної влади [Додаток Г].

        За результатами інтерв’ювання  було також  з’ясовано, що 12% родин  села займаються фермерством (сільським господарством), а 45% жителів села працюють на сільськогосподарських роботах [додаток Г]. Оцінивши становище селищ в нашому районі на даний момент, можна стверджувати, що в аграрну сферу почали інтенсивно вкладати інвестиції. Майже в кожному селі є інвестор, який взяв в оренду на багато років навколишні землі та надав робочі місця для жителів села. Отже, потяг до землеробства залишається сильним не тільки у жителів села, а й у представників заможної групи нашого народу.  

        Землеробська культура, залишки матріархату в родинних стосунках зумовили пріоритетну роль жінки. Внаслідок цього соціальні та психічні норми, ідеали, система моральних цінностей українців формувалися в координатах землеробської культури під домінуючим впливом жінки, на противагу Західній Європі, де переважав патріархальний тип родин.   Активність, яскраво виражені волелюбність і демократизм, пріоритет чоловіка почали фіксуватись і закріплюватися в українській ментальності з появою на історичній сцені оригінального етносоціального утворення — козацтва. І на сьогоднішній день  роль жінки в сім'ї та громадській діяльності та на  державних посадах у нашому селищі перевищує чоловічу. У родинах більше, ніж 55% жінок  - виявились головою родини (за твердженням чоловіка та жінки), 75%  депутатів в місцевій раді складають жінки,  директором місцевої  школи є жінка, директор ДК, завідувач бібліотекою та відділком зв’язку – жінки [додаток Д].

   3.3. Терплячість і відсутність здорових амбіцій в українців, як ще один прояв ментальної риси українця

       Багатовікова відсутність власної держави суттєво деформувала український національний характер, зумовила гіперболізацію зовнішніх чинників, покладання на них провини за численні свої біди, відбилася в національній ментальності як трагедія людини, яка є хазяїном землі (в розумінні навичок практичного господарювання, органічного злиття з природою та ін.), але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, відсутність здорових амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності.

        Проаналізувавши останні 20 років життя односельчан, можна з впевненістю сказати, що ця ментальна риса проявляється в наших односельцях дуже яскраво, тому що жодна нація не буде терпіти невиплату заробітної плати 15 років, і все ж таки виживати за допомогою інших засобів, і знову ходити на роботу, де не виплачують заробітню плату. А ще терпіти

невирішеність господарських проблем на селі:

-   відсутність у половини населення в літній період водопостачання;

- відсутність транспортного зв’язку з найближчим населеним пунктом Асканія – Нова;

-   відсутність дитячого садочка;

-  майже відсутність культурного життя села через малу кількість робочих годин у  місцевому домі культури.

      Щоб досягти зменшення на селі господарських проблем необхідно мати особу, яка б  була впевненою в собі і цілеспрямованою. Але, нажаль, кожен піклується тільки про себе причому, витрачаючи більше сил та матеріальних витрат.  Замість того, щоб організувати громаду на  спільне вирішення питання водопостачання влітку, деякі односельці несуть великі витрати, щоб  пробити для себе скважину до води і забезпечити тільки себе.

         Більшість односельчан бажають жити в достатку, але через невпевненість у своїх силах не наважуються на кардинальні зміни у своєму житті. Невідоме їх жахає і не дає їм рішучості зважитись на  прийняття важливих рішень [додаток Г].

         3.4. Вплив на життя сучасного українця риси  ментальності – відсутність сильного почуття національної єдності

       Тривала роз'єднаність українських земель, перебування українських земель у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших держав вплинуло на культуру, традиції, побут українців. Саме це є основою такої риси сучасної української ментальності, як відсутність сильного почуття національної єдності. Однак, незважаючи на нерозвиненість уявлень про особистість, конфлікт особистого і суспільного вирішувався українцем завжди на користь особистого. Несформованість свого «ми», своєї соціокультурної аури призводить до історичних колізій, перегинів, різко полярних суджень про історію, про людство, про державність. Тут, з одного боку, мова може йти про політичні складові менталітету, а з другого - про вплив ментальності на політичну свідомість суспільства.

       Ця ментальна риса є  причиною більшості  проблем співіснування на території нашого селища різних субетнічних груп.  Історія нашого села починається ще з 1890-х років, коли  поблизу смт. Асканія - Нова поміщиком Ілліним був побудований хутір (тепер с. Іллінка), де працювали на полях наймані сезонні робітники з різних  регіонів України. А неподалік (1 км) працювали на видобувних кар’єрах червоної глини вихідці з Київщини («Дев’ята точка» – перша назва). Після закриття видобувних  кар’єрів у 1930-х роках більшість сімей переселили до сусіднього селища Шевченко, а інших до помістя Ілліна - почалось активне заселення селища з різних регіонів. Так, на території с. Іллінка і на сьогодні існує близько п’яти  різних етнографічних груп, які є вихідцями із  Закарпаття, Волині, Причорномор’я,  Середнього  Подніпров’я, Поділля, а також є декілька родин з Росії. Кожна родина є представником тієї чи іншої етнографічної групи, яка незважаючи на  багаторічну відокремленість від  своєї етнографічної групи, зберігає і передає своїм нащадкам ментальність і культуру.

          Так, наприклад, традиційна культура населення Середнього Подніпров’я зберегла  багато архаїчних рис, що своїми витоками сягають культури предків корінних жителів цього краю – полян – найбільш розвиненого ( згідно з літописною характеристикою) східнослов’янського племені. Особливо це стосується традиційних для даного регіону  основних галузей господарства – хліборобства і скотарства. До ХІХ – початку ХХ ст. тут  зберігалися давні традиції планування і будівництва житла та господарських споруд, зокрема характерний тип обмазаної та побіленої хати; в одязі – багато вишита  уставкова  жіноча сорочка, плахта, запаска, тканий пояс, свитка та ін.. Цей район відзначався помітним розмаїттям місцевих варіантів  традиційної культури.

         На громадському побуті жителів Полісся більше, ніж в інших регіонах України, позначився і зберігся вплив  общинних відносин і устрою: розподіл громадою земельних угідь, організація спільного використання пасовищ, лісів, лук, рибних виловів, трудова взаємодопомога (толока). Дана характеристика є притаманною і  сучасним представникам цієї групи.  Хоча вони і не ведуть спільного господарства, але допомагають один одному  у всьому. Великі свята  намагаються  зустрічати разом чи відвідують один одного. У сімейному житті домінуючими були засади патріархального устрою – підпорядкування всіх членів сім᾿ї батькові. Хоча в порівнянні з місцевими вихідцями – ця риса не збереглася, бо, за спостереженням, головну роль у більшості цих родин відіграє жінка.

           Віддавна  провідною  галуззю  господарства волинян було хліборобство, значна кількість міст стимулювала розвиток різних ремесел і промислів (ткацтво, гончарство, обробка заліза та ін..)  Своєрідним регіональним колоритом відзначаються волинські народні звичаї і обряди, багата фольклорна традиція, мистецькі вироби з дерева, вишивка з переважаючими рослинними орнаментами червоного або тільки білого кольору.  Давня назва жителів  цього краю – «волиняни» - найменування однієї з локальних груп українського народу.  Вихідці з Волині  в нашому селі також займаються землеробством, але не всі, дехто - приватним підприємством. Ментальність  має велике значення в долі людини, але зовнішні обставини та природні умови з часом  мають не менший вплив.

          З огляду на історичні обставини, природні умови і наплив поселенців склався  своєрідний етнографічний характер Півдня України. У господарській діяльності визначальними були типові риси степового хліборобства і вигідного скотарства. Певні особливості мали степове народне будівництво, різні ремесла і промисли. Істотно  позначилися етнокультурні зв’язки і взаємовпливи українського населення з поселенцями інших національностей, зокрема росіян,  білорусів, болгар, сербів, греків, молдован та ін.. Вони виявлялись у поєднанні різнонаціональних елементів в одязі, будівництві житла, мові тощо.  Інтенсивний розвиток на Півдні України землеробського капіталізму, фабрично-заводського виробництва, зростання робітничого класу також великою мірою впливали на місцеву традиційно-побутову культуру, передусім спричинюючи витіснення її національних складових міськими елементами. Традиційно-побутова культура Півдня України ще більшою мірою, ніж на Слобожанщині, позначена зловісним тавром  імперської русифікаторської  експансії царизму та її новітніх, ще агресивніших послідовників післяреволюційного часу.  Це відбивається  на побутових традиціях і мові в сучасних етнографічних групах Півдня України,  в тому числі і в нашому селі. Все населення розмовляє на суржику (російсько-українському), а  декілька родин на російській мові [18].

          Так історично склалося для Закарпатських етнографічних груп  характерне густе вкраплення  між українським населенням острівців поселень етнічних груп сусідніх та інших народів: угорців, румунів, словаків, чехів, молдован, німців, циган. Ця обставина помітно позначилася на традиційно-побутовій культурі корінних мешканців.

          У народному будівництві, господарських заняттях, одязі, ремеслах і промислах, їжі, звичаях, фольклорі, народній мові відчувається нашарування і поєднання різних культурно-побутових взаємовпливів. Тому українське населення Закарпаття не є якимось етнографічно однорідним районом, а виступають як окремий  ареал української етнічної території, де локалізуються і взаємодіють різні етнографічні й етнічні культурно-побутові традиції. Цим і визначається їх етнографічна специфіка [18].

        Представники переселенців з певної  території в селі Іллінка підтримують між собою тісний взаємозв’язок.  З давніх-давен для українців важливого етико-естетичного значення набував характер стосунків з односельцями. «Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен – для ближнього» - ця християнська заповідь була надзвичайно шанованою в народі, щоденно виявлялась у милосерді, доброті, повсякчасній готовності прийти на допомогу ближньому. Це зумовлювало високу культуру сусідства, що ґрунтувалося на практичній взаємодопомозі, моральній підтримці, людяності, делікатності. Сусідська допомога  здійснювалась завжди з охотою, радістю, урочистим піднесенням – чи то були землеробські, будівельні толоки, чи інші, порівняно малі за обсягом колективні роботи.

        Але всі ці риси ментальності належать до однорідної етнографічної групи. А в нашому селі присутні багато  етнографічних груп, тому присутня риса  взаємодопомоги тільки в межах однієї етнографічної групи, хоча ніхто з членів такої групи навіть не замислюється над своєю поведінкою. Чому вони допомагають тому, з ким товаришують і не бажають це робити для інших? Відчуття етнографічної єдності залишається сильним і через покоління, десь на підсвідомому рівні вони бажають єдності своїми «коріннями». А для всієї громади єдність є проблематичною.

ВИСНОВКИ

        Потрібно пам'ятати, що, по-перше, ні характер природи, ні клімат не залишаються незмінними; на них впливають як внутрішні зміни (в надрах Землі і в Космосі), так і втручання в буття природи діяльності людини; і, по-друге, що Україна багата й на расові та етнонаціональні групи. Усе це зумовлює як видозміни світосприйняття та життєдіяльності суспільств, так і стан та особливості розвитку природи (зміну ґрунтів і водних ресурсів, лісів, кількості корисних копалин, космічних сфер (а тим самим і зміст, форми, наслідки виробництва, сімейних, родових, класових відносин). Це невідворотно впливає й на ментальність етнонацій - її еволюцію. Щоправда, клімат Чернігівщини і Карпат, Полісся і Причорномор'я мають багато як схожого, так і відмінностей. Подібно до цього є немало надзвичайно своєрідного у представників Чернігівщини, Київщини і закарпатських русинів, Херсонщини і бойків, лемків, одеситів і волинян, донеччан і галичан.

        У самій природі етносу заховується складність його структури, що охоплює цілу низку таксономічних одиниць, взаємодія між якими забезпечує його усталеність і цілісність. Спрощення етнічної структури призводить до його деградації або й руйнації. Складність структури етносу зумовлює також і розмаїтість його культури. Навіть у межах одного етносу вона становить цілу систему підпорядкованих елементів: загальнолюдських і власне етнічних, тільки даному етносові притаманних, загальноетнічних і локальних, внутрішніх і зовнішніх. Усі вони перебувають у складному діалектичному взаємозв'язку, виконуючи двоєдині функції: етноінтеграційну й етнодиференційну.

         Природа місцевості обумовлювала не тільки назви окремих груп населення, а й спосіб життя й ментальність. Горяни, скажімо, через деяку ізольованість і обмежене спілкування стриманіші й мовчазніші, ніж долиняни; степовикам, мешканцям узбережжя морів і річок особливо притаманний дух заповзятливості.
        Отже, слушною є думка про те, що нині є всі підстави говорити не тільки про особливості української ментальності загалом, а й про її своєрідність у різних регіонах України.

        За сучасних умов ментальність продовжує відігравати свою не дуже помітну, на перший погляд, але важливу роль. Завдяки особливостям української ментальності (певному консерватизму, уповільненості, зваженості), незважаючи на кризовий стан, у державі не відбувається соціального вибуху. Водночас саме ці особливості національного характеру українців є серйозною перешкодою на шляху реформ, оскільки вони не дають змоги надати розвиткові країни бажаної динаміки, здійснити прорив на якісно новий рівень суспільного життя. Співіснування на одній території ( в межах одного села) декілька етнографічних груп призводить до відсутності єдності серед них і перешкоджає їх тісній взаємодії. В силу їхньої розрізненості в духовному світі та менталітеті, які є  характерні для їхніх етнографічних першоджерел не дозволяє їм, навіть, через багато десятиліть об’єднатись з іншими групами. Великого впливу на взаємовідносини мають ментальні риси, притаманні різним українським етносам.  Це стало однією з причин нездатності до поліпшення життя громади.

        Але все ж таки в українців є позитивні  риси - миролюбство, його неагресивність, уміння уникати зіткнень — це фактор стабільності. А стабільність — запорука довіри з боку інвесторів, гарна можливість розміщення в Україні,  та в нашому селі зокрема, виробництв Західних корпорацій. Низька, у порівнянні з Європою, заробітна плата теж фактор позитивний. Скромність українця, його прагнення до заможності, але не до багатства, у макроекономічному плані рано чи пізно зіграють свою роль. Тим більше зіграє роль традиційно високий український інтелект, який поки що, за незатребуваністю, спить. І останнє. Є надія, що економічні зміни, якщо вони, звичайно, почнуться, у нашому життєлюбному суспільстві підуть швидко і "з вогником".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусів С. Ім’я Гелленів / Про національний характер українців // Дзвін. 1993. - № 10-12. – С. 110-115.
2. Беба П. Українська ментальність // Урядовий кур’єр. – 1996. – 24 серпня. С. 13.
3. Бичко Б. Ментальні особливості національної самосвідомості. В кн.: // Філософські обрії. Науково-теоретичний збірник. - № 3 – 2000. – С. 104-114.
4. Братасюк М. Історична доля та дух українського етносу. // Культурне відродження в Україні. – Тернопіль, 1993. – С. 55.
5. Васільєв В. Деякі роздуми з приводу терміну “Менталітет” // Розбудова держави. – 1993. - № 11. – С. 50-53.
6. Ващенко Г. Психологічні властивості українців і причини наших невдач // Рідна школа. – 1992. - № 2. – С. 31-40.
7. Гнатенко П. Національний характер – К., Дніпро, 1992.
8. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. – 1998. - № 15. – С. 58-70.
9. Грабовська І. Українська ментальність крізь призму 20ст. // Пам’ять століть. – 2000. - № 1-2. – С. 3-14.
10.  Основи етнодержавознавства. – К., 1997. – С. 185-200.
11. Поліщук І. Ментальність українства: політичний аспект // Людина і політика. – 2001. - №; 1. – С. 86-93.
12. Пономарьов А. Українська етнографія: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.
13. Поняття ментальності в суспільних науках. // Генеза. – 1995. - № 1,3. –
    С. 8-13.
14. Попович М. Нариси історії культури України. – К., 1999.
15. Русин М., Колесник О. Основи української ментальності ( До історії питання ) // Хроніка. – 2000. – Вип. 37-38 – І: Україна: філософський спадок століть. – С. 18-27.
16.  Сарбей В. Г. Етапи формування української національної свідомості ( кінець 18 – поч. 20 ст. ) // Укр. історичний журнал. – 1993. – № 7-8. –
    С. 3-17.
17. Тоидис В. П. Этнонациональный менталитет и этническое самосознание (Некоторые методологические вопросы). В кн.: Этничность, культура, менталитет (Теоретико-методологические и культурологические аспекты, изучение этничности). – Карачаевск, 2000.
18.  Українознавство: Посібник ( Уклад. В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. – К.: Зодіак. – ЕКО, 1994. – 399 с.
19. Українське народознавство : Навч. Посібник / За ред.. С.П. Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф. Кирчіва. – Львів: Фенікс 1994. – 608 с
20. Храмова В. До проблеми української ментальності. В кн.: Українська душа. – К., 1992.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

http://www.polit.ru

http://blog.i.ua

http://etno.uaweb.org

ДОДАТКИ

Додаток А

Додаток  Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток  Д

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Феномен нації і основи життєдіяльності / За ред. Б. Попова. – К., 1998.

2. Тоидис В. П. Этнонациональный менталитет и этническое самосознание (Некоторые методологические вопросы). В кн.: Этничность, культура, менталитет (Теоретико-методологические и культурологические аспекты, изучение этничности). – Карачаевск, 2000.

3. Храмова В. До проблеми української ментальності. В кн.: Українська душа. – К., 1992.

4. Туренко В. Філософія „правого” політичного радикалізму в Україні (теоретичний портрет): На матеріалах Українського організованого націоналізму 40 - 50-х років ХХ століття. – К., 2003.

5. Малий етнополітологічний словник / Під ред. Антонюка О., Волобуєва В., Головатого М. – К., МАУП, 2005.

6.Українське народознавство : Навч. Посібник / За ред.. С.П. Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф. Кирчіва. – Львів: Фенікс 1994. – 608 с.

7. Бойко О. Д. Історія України Посібник Київ  Видавничий центр «Академія» 2002

8. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991

9.Фурман А. Психокультура української ментальності. – Тернопіль, 2002.

10. Шведова А. Національний характер як усталена психологічна структура. // Культура народів Причорномор’я. - № 2. – 1997.

11. Кульчицький О.Світовідчуття українців. В кн.: Українська душа. – К., 1992.

12. Липа Ю. Призначення України // Просвіта. - Львів, 1992.

http://www.polit.ru

http://blog.i.ua

http://etno.uaweb.org